Add to Flipboard Magazine.

Весняна свіжість: душевні українські вірші про весну

Надворі нова весна. А значить – час розквіту і зелені, свіжості і польоту, довгих днів і тепла. Тепла сонця в повітрі, у словах, у почуттях і вчинках. І звичайно ж, це час улюблених віршів від майстрів слова: поезії, в якій переплітаються природа і людина, суспільне й особисте, маленьке і велике, миттєве і вічне. Весняні вірші…

Весняна свіжість: душевні українські вірші про весну

Надворі нова весна. А значить – час розквіту і зелені, свіжості і польоту, довгих днів і тепла. Тепла сонця в повітрі, у словах, у почуттях і вчинках. І звичайно ж, це час улюблених віршів від майстрів слова: поезії, в якій переплітаються природа і людина, суспільне й особисте, маленьке і велике, миттєве і вічне. Весняні вірші по-особливому мальовничі й наповнені особливою енергією. Читаймо і надихаймося!

стихи о весне

***

Дощі програють по городах гаму.
Трусне зелені кучері весна.
Педалі днів натисне під ногами –
І заспіває пташка голосна.
Засяють ночі зорями жасминно.
А срібний дощ підніме жалюзі –
Півонії, рожеві, як фламінго,
Стоять в городі на одній нозі.

(Ліна Костенко)

***

Весняний день. Вологий вітер. Хмари.
Гримлять струмки. Ламаються льоди.
Граки в садах влаштовують базари.
В полях — озера талої води.

То дощ. То сніг. То пролісків іскринки.
То перший грім. То пломінка блакить…
Усе мінливе, наче настрій жінки:
Не добереш, чого чекать за мить.

(Микола Луків)

Блакитна Панна

Має крилами Весна
Запашна,
Лине вся в прозорих шатах,
У серпанках і блаватах…
Сяє усміхом примар
З-поза хмар,
Попелястих, пелехатих.

Ось вона вже крізь блакить
Майорить,
Довгожданна, нездоланна…
Ось вона — Блакитна Панна!..
Гори, гай, луги, поля —
Вся земля
Їй виспівує: «Осанна!»

А вона, як мрія сну
Чарівна,
Сяє вродою святою,
Неземною чистотою,
Сміючись на пелюстках,
На квітках
Променистою росою.

І уже в душі моїй
В сяйві мрій
В’ються хмелем арабески,
Миготять камеї, фрески,
Гомонять-бринять пісні
Голосні
І сплітаються в гротески.

(Микола Вороний)

стихи о весне

***

Коли ви, як зелені волейболісти,
Перекидаєте місяць вночі одне одному над собою,
Над містами і над країнами, —
Я думаю, що ви збожеволіли,
І мені стає радісно, що ви не люди.

Коли ви снідаєте землею і хмарами
Ось уже скоро двадцять століть,
Я думаю, щО ви будете їсти,
Якщо раптом почнеться воднева війна?
І мені стає легше, тому що ви про це не думаєте.

Коли свою Вітчизну
Я називаю суцвіттям дерев —
Вона простяга мені свої руки
І шумування земного вітру,
Бо найгарніше у світі —
Дерева.

(Микола Вінграновський)

вірші про весну

***

Ви знаєте, як липа шелестить
У місячні весняні ночі?
Кохана спить, кохана спить,
Піди збуди, цілуй їй очі.
Кохана спить…
Ви чули ж бо: так липа шелестить.

Ви знаєте, як сплять старі гаї?
Вони все бачать крізь тумани.
Ось місяць, зорі, солов’ї…
«Я твій» — десь чують дідугани.
А солов’ї!…
Та ви вже знаєте, як сплять гаї!

(Павло Тичина)

***
Стояла я і слухала весну,
Весна мені багато говорила,
Співала пісню дзвінку, голосну
То знов таємно-тихо шепотіла.

Вона мені співала про любов,
Про молодощі, радощі, надії,
Вона мені переспівала знов
Те, що давно мені співали мрії.

(Леся Українка)

стихи о весне

Сьогодні

1.
Біла лагода яблунь в цвіту.
П’ю життя моє спрагненно-радо.
Прийдеш, прийдеш? — і легіт: прийду —
Медоносним зітханням — ой, Ладо!

День дзвенить — золота голубінь,
День співає — блакитна безодня…
Тільки — яблуні та голуби,
Тільки барви буяють сьогодні!

2.
Це нічого, що небо чуже і чужа
Далечінь віє в очі. Дивись!
Вже перейдена нами остання межа,
Перед нами засяяла вись.

Тільки синь, тільки глиб, тільки спокій… Ясна
Тільки вічність. — Навіщо ж слова?
В лазуреві безмежжя нас кличе весна,
Пружно-яро життя ожива.

І земля — наречена в молочнім цвіту
Яблунево-рожевих садів —
Мліє солодко в сонячно-яснім меду
В першій, росній красі пелюстків.

3.
А дні пливуть — мелодія в блакить.
А дні дзвенять, як золото в лазурі,
І вічністю триває кожна мить,
І в спокої втопились давні бурі,

І океаном заясніла вись,
І тиша, тиша. Тільки в вишнях білих
Бриніння бджіл замріяно злились
В один хорал блаженний і безсилий.

(Євген Маланюк)

вірші про весну

***

Ти до мене прийшла не із казки чи сну,
І здалося мені, що стрічаю весну.
Ти явилась мені — і здалося, що світ
Помолодшав навколо на тисячу літ.
Скільки ніс я для тебе тривог і тепла.
Але ти, як весна, стороною пройшла.

(Василь Симоненко)

***
Була весна весела, щедра, мила,
Промінням грала, сипала квітки,
Вона летіла хутко, мов стокрила,
За нею вслід співучії пташки!
Все ожило, усе загомоніло –
Зелений шум, веселая луна!
Співало все, сміялось і бриніло,
А я лежала хвора й самотна.
Я думала: “Весна для всіх настала,
Дарунки всім несе вона, ясна,
Для мене тільки дару не придбала,
Мене забула радісна весна”.
Ні, не забула! У вікно до мене
Заглянули від яблуні гілки,
Замиготіло листячко зелене,
Посипались білесенькі квітки.
Прилинув вітер, і в тісній хатині
Він про весняну волю заспівав,
А з ним прилинули пісні пташині,
І любий гай свій відгук з ним прислав.
Моя душа ніколи не забуде
Того дарунку, що весна дала;
Весни такої не було й не буде,
Як та була, що за вікном цвіла.

(Леся Українка)

стихи о весне

***

Сміються, плачуть солов’ї
І б’ють піснями в груди:
“Цілуй, цілуй, цілуй її, —
Знов молодість не буде!

Ти не дивись, що буде там,
Чи забуття, чи зрада:
Весна іде назустріч вам,
Весна в сей час вам рада.

На мент єдиний залиши
Свій сум, думки і горе —
І струмінь власної душі
Улий в шумляче море.

Лови летючу мить життя!
Чаруйсь, хмелій, впивайся
І серед мрій і забуття
В розкошах закохайся.

Поглянь, уся земля тремтить
В палких обіймах ночі,
Лист квітці рвійно шелестить,
Траві струмок воркоче.

Відбились зорі у воді,
Летять до хмар тумани…
Тут ллються пахощі густі,
Там гнуться верби п’яні.

Як іскра ще в тобі горить
І згаснути не вспіла, —
Гори! Життя — єдина мить,
Для смерті ж — вічність ціла.

Чому ж стоїш без руху ти,
Коли ввесь світ співає?
Налагодь струни золоті:
Бенкет весна справляє.

І сміло йди під дзвін чарок
З вогнем, з піснями в гості
На свято радісне квіток,
Кохання, снів і млості.

Загине все без вороття:
Що візьме час, що люди,
Погасне в серці багаття,
І захолонуть груди.

І схочеш ти вернуть собі,
Як Фауст, дні минулі…
Та знай: над нас — боги скупі,
Над нас — глухі й нечулі…”
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Сміються, плачуть солов’ї
І б’ють піснями в груди:
“Цілуй, цілуй, цілуй її —
Знов молодість не буде!”

(Олександр Олесь)

вірші про весну

***

Цей дощ — як душ. Цей день такий ласкавий.
Сади цвітуть. В березах бродить сік.
Це солов’їна опера, Ла Скала!
Чорнобиль. Зона. Двадцять перший вік.

Тут по дворах стоїть бузкова повінь.
Тут ті бузки проламують тини.
Тут щука йде, немов підводний човен,
і прилітають гуси щовесни.

Але кленочки проросли крізь ґанки.
Жив-був народ над Прип’яттю — і зник.
В Рудому лісі виросли поганки,
і ходить Смерть, єдиний тут грибник.

(Ліна Костенко)

стихи о весне

***
Не вимовлю ні слова. Промовчу.
А дощ іде. А вітер хилить клени.
На серці так бентежно – до плачу.
Присядь, коханий, ближче біля мене.

Отак. Спасибі. Чуєш, як шумить,
Як шелестить, кипить травнева злива?
Увесь наш вік – одна жагуча мить,
Я б так хотіла, щоб ти був щасливий!

Нехай не ятрять прикрощі душі,
Нехай квітує щирість поміж нами…
Присядь. Послухай. Шелестять дощі
Про те, чого не вимовиш словами.

(Микола Луків)

***

До мого вікна
Підійшла весна,
Розтопилася на шибці
Квітка льодяна.

Крізь прозоре скло
Сонечко зайшло
І поклало теплу руку
На моє чоло.

Видалось мені,
Що лежу я в сні,
Що співає мені мати
Золоті пісні,

Що мене торка
Ніжна і легка,
Наче те весняне сонце,
Мамина рука.

(Дмитро Павличко)

стихи о весне

***

Весна! весна! — від поночі до рання.
Весна — в вікно, на дах, на капелюх,
весна в колючі воронові гнізда,
весна на кригу і від берегів —
на течію, на вир, на чорториї
весна правує серцем, як веслом,
весна збігає і збігають роки,
вже й вечори попереду біжать.

(Василь Стус)

***
Дивувалась зима,
чом це тануть сніги,
чом льоди присли всі
на широкій ріці?

Дивувалась зима,
як посміли над сніг
проклюнутись квітки
запахущі, дрібні?

І найдужче над тим
дивувалась зима,
що на цвіт той дрібний
в неї сили нема.

(Іван Франко)

people nature poetry

***

Дівчино, дівчино, де твої крильця?
Небо весняне в сяйві іскриться.
Чи не пора нам летіти, маленька,
В ярій пшениці шукати гнізденька?

Буде в колоссі воно, як у сонці,
Буде гойдаться в моїй колисоньці,
Я ж над тобою спинюся в блакиті,
Співи свої розпочну дзвонковиті.

Всі літаки, всі літаючі блюдця,
Всі вертольоти круг мене зберуться.
– Слухайте, – скажуть залізні і ниці, –
Жайвір співає для жайворониці!

(Дмитро Павличко)

стихи о весне

***
Весна дарує кожному,
що треба і що хочеться.

Полям — сніги поталі,
лісам — траву і листя,
птахам, які вертають,
дарує рідні гнізда.

По жмені ластовиння
весна дарує дітям,
а мамам — ранки сині
та перші ніжні квіти.

Річкам дарує воду,
зернинам — теплу землю,
а сіячам — роботу,
почесну і веселу.

(Анатолій Костецький)

***
Половина саду квітне,
Половина в’яне.
Серед яблунь стану квітнем,
Огорни, тумане.

Може, вийде опівночі,
Де колись ходила, —
Чорні брови, карі очі, —
Не забута, мила.

Може, стане, ніжно гляне:
— Я твоя, єдина. —
Половина саду в’яне,
Квітне половина.

(Микола Луків)

стихи о весне

СВІТАНОК У ЛІСІ

Щось бризнуло попереду,
Наринуло і вдарило
У груди подорожнього.
Заледве голубим струмком
Бринів поранок між дерев,
А зараз повінь зринула
І ліс заворожила.
І солов’ї, по горло в ніч
Загорнені, почувши шум
Світання, захлинаються,
аж згіркло в горлі.
Бреде в ранковій синяві
Світанний гомін. Дерева
Стоять, мов коні, що прядуть
Сполохано ушима.
Їх вітер скоро осідла,
І довгі поводи напне,
І пустить чвалом. Зустрічать
До себе сонце в гості.

(Василь Стус)

garden trees poetry

Можливо, вас також зацікавить добірка поезії Юрія Іздрика, поезія Ліни Костенко про природу, проникливі вірші про любов від українських поетів, поезія за програмою ЗНО з української літератури та колекція душевних українських віршів про осінь.




- 2020-04-14 bookmarin.com bookmarin.com ()