Add to Flipboard Magazine.

Секунди не мають виміру: пронизливі вірші Юрія Іздрика

Свіжа поетична добірка – і знов про любов, пристрасть та ніжність, силу та беззахисність. Сьогодні у галереї майстрів слова Юрій Іздрик, відомий український поет, прозаїк і культуролог. Його творчість – це про виклик стандартам, про творчі експерименти, про гнучкість та багатогранність мови, про пронизливу, як електричний струм, поезію, що може викликати найрозмаїтіший діапазон реакцій та…

Секунди не мають виміру: пронизливі вірші Юрія Іздрика

Свіжа поетична добірка – і знов про любов, пристрасть та ніжність, силу та беззахисність. Сьогодні у галереї майстрів слова Юрій Іздрик, відомий український поет, прозаїк і культуролог. Його творчість – це про виклик стандартам, про творчі експерименти, про гнучкість та багатогранність мови, про пронизливу, як електричний струм, поезію, що може викликати найрозмаїтіший діапазон реакцій та емоцій, але точно не залишить читача байдужим. Це коли думка, спогад, почуття не терплять обмежень і заперечують звичні формати.

Ділюся з вами добіркою його віршів, які люблю найбільше, і пропоную і вам надихнутися поетичною енергією кохання.

вірші про любов Юрій Іздрик

***
секунди не мають виміру –
це тільки удари серця
у думки немає вибору –
це тільки проекція смерті
у слова немає запаху
а є тільки колір і смак
ти можеш мені сказати
чому це насправді так?
ти можеш мені повірити –
на дотик а не на слово?
ти знаєш якою мірою
й до чого ми вже готові?
зумієш прийти і вижити?
захочеш знайти і взяти?
я духів усіх своїх вижену
з прокуреної кімнати
я викрою викраду виборю
для тебе добу безкраю
секунди не мають вибору
секунди – вони минають

***
ці нав’язливі ночі зводять з рахунку
ці неонові дні застигають у склі
ти мені завинила півтора поцілунки
і розпущений вузол смислової петлі
а польоти без тебе – це тупо прольоти
і реальність суха як військовий устав
я лиш дуже приблизно здогадуюсь хто ти
і не маю на тебе ніяких підстав
і не маю на тебе ніяких капканів –
ти проходиш крізь сіті як риба крізь лід
ти приходиш нізвідки крізь пасма туману
і зникаєш імлистий лишаючи слід
ти в мені – наче віра нова наче вірус
проникаєш усюди без віз і без меж
я для тебе – таблиця пергамент папірус
що захочеш напишеш а потім зітреш
тут без тебе завмерло усе й зупинилось
тут на тисячі миль глухо пустка і штиль..

тільки небом ширяє невидимий стилос
і рождається в небі незвіданий стиль

українська поезія про кохання

***
пам’ять дощами вимило
розум вітрами вимело
хто тебе мила вимолив?
хто тебе з неба виманив?
звідки ти щастя випало?
взяло мене і випило..
хто тебе в бога вигадав?
і для чиєї вигоди?
а не було вже виходу
окрім дурного випадку
сам я тебе і вихопив
як випадкову вигадку
сам же тебе і вимислив
сам же тебе і вичислив
і як пречистий вимисел
поміж рядками вичитав
я тебе мила вимолив
з божого саду виламав
і небеса відкрили ми
і обгорнули крилами
і не забракне сили нам
поки шепочуть губи:
мила а хто ти мила?
любий а хто ти любий?

***
коли повертається світ спиною
і знов поміж нами відстань і стіни
говори зі мною
говори зі мною
хай навіть слова ці нічого не змінять

і коли вже довкола пахне війною
і вже розгораються перші битви
говори зі мною
говори зі мною
бо словом також можна любити

я одне лиш знаю і одне засвоїв
і прошу тебе тихо незграбно несміло:
говори зі мною
говори зі мною
і нехай твоє слово станеться тілом

українська поезія про кохання

***
є час коли камінь наріжний – зброя
і час коли камінь – тіло і хліб
є час коли світ починають двоє
і час коли двох розділяє світ

є час коли небо утримує воду
і час коли гине в воді родовід
є час коли світло іде зі сходу
і час коли темрява сходить на схід

є час коли морок ховає минуле
і час де майбутнє – суцільна пітьма
є час коли миті свистять ніби кулі
і час де ніякого часу нема

є час для молитви й благої довіри
і час де прокляття засліплює зір
є час поклоніння останньому звіру
і час коли віри лякається звір

усе що триває – триває у часі
а все що стається залежить від нас
буття – тільки шанс на любов і на щастя
лови і живи поки маєш ще час

***
збережи в собі те що ніяк не вдається назвати
збережи в собі все що існує як чиста можливість
імена вигорають зникають і назви і дати
розсипається все що здавалось міцним і важливим

збережи в собі вірність на вістрі холодної зради
і густі переливи кольорів на райдузі ока
збережи своє вміння плисти у сріблястих свічадах
і свій дар проростати у мене корінням глибоким

хай там чим обернеться цей світ невловимий мов майя
хай яка не чекає нас пустка поразка чи згуба
збережи в собі те що здається цілком нереальним
збережи це ніщо і воно вбереже тебе люба

українська поезія про кохання

***
все що у тебе є – все воно може боліти
те чого в тебе немає боліти не буде
тож позбувайся добра допоки ще літо
і не ховайся від зла бо воно повсюди

і не звертай із дороги якої не видно
і зупиняйся скрізь де знайдеш спочинок
краще обходити збоку все необхідне
краще не підбирати з дороги піщинок

«свій» і «чужий» – це слова що нічого не значать
«хочу» і «можу» – ілюзія для олімпійців
майя суцільна – усе що ти чуєш і бачиш
пік параної – біг у мішках на милицях

воля й бажання – проекції термодинаміки
смерть і життя – лиш питання сухої статистики
годі шукати на небі підказок і натяків
годі пройти вздовж межі уникаючи ризиків

все що ти маєш і любиш – усе воно буде боліти
все що вже втратив – не станеться навіть журбою
є тільки простір і час – і обидва вони відкриті
є тільки біль у тобі що минеться разом із тобою

українська поезія про кохання

***
ми – крапельки ртуті на рівному полі
на сірій безмірній пустій площині
рухливі прудкі досконалі і голі
котитись навчились а жити – ще ні

щенячі забави щоночі щоднини
тваринна захланність звірячий запал
хоч крапелька кожна – це майже людина
і світло тремтливе відлите в метал

але проступають пророцтва забуті
і стеляться світом зневіра і страх
а ми розтікаємось краплями ртуті
по мінних..
по мінних..
по мінних полях

***
а знаєш – буде ще спокій
хоч в це вже не надто віриться
і – правда – буде ще біль
хоч цього вже явно задосить
і ночі будуть і дні
і море всілякої лірики
й можливість піти світ за очі
не зловживаючи досвідом

а ще – похідні від опію
попіл нейронів синапсів
залишмо для світу копії –
големів і аватарів
нам би хоч трохи спокою
як всеблагої милості
нам би хоч трохи утопії
тихої і безкарної

а знаєш – будемо ми
коли вже нічого не лишиться
у нас період піврозпаду –
суттєво більший ніж в стронцію
ми аргонавти пітьми
світ наш ще тільки пишеться
ми починаємось островом
ми повернемося сонцем

українська поезія про кохання

***
ніч така місячна – виють тінейджери
плачуть коти божеволіють пси
ниє душа десь в куточку за ребрами
від передозу краси

ніч така місячна зоряна ясная
око пітьми просто в вікна глядить
око пітьми невимовно прекрасне
в барвах свинцю і слюди

ніч така місячна зоряна ясная
видно хоч голки збирай
зоряні війни здаються невчасними
вчасним здається рай

***
жовтаве світло астрономів місяця
досліджує поверхню наших спин
ми не спимо – ми дихаємо й світимось
а ніч у червні – всього шість годин

ми не спимо – ми лежимо без руху
нас упокорив пульс на двох один
а час кульгає аритмічно й глухо
бо ніч у червні – тільки шість годин

бо літо в червні пещене й примхливе
причин і скутків каламутить плин
одне за одним йдуть посухи й зливи
як ніч за днем і все – за шість годин

здавалося б – лови свою удачу
тасуй колоду з наслідків й причин
та наш протест недвижний і лежачий
бо ніч у червні всього шість годин

а за вікном – вільготність субтропічна
пахтить бензин палахкотить жасмин
ми безрухом затримуємо вічність:
любов у червні – тільки шість годин

українська поезія про кохання

***
сонце впирає по саме нікуди
сенси парують і висихають
ми перелиті цим літом і випиті
і переписані двічі навзаєм
передозовані переосмислені
знову готові цей світ називати
ми обростаєм листами як листям
і розцвітаєм цукровою ватою
сонце періщить по саме нікуди
вата стікає в’язким сиропом
мружаться очі зачинених вікон
люки задраєно і перископи
жовтий наш човен іде під шкіру
білі драже розчиняються в венах
літо не має жодної міри
серпень виходить на авансцену
і – монологи
і – реверанси
згашена рампа
темна куліса
серпень завжди випадає як шанс
раптом померти і вийти на біс

українська поезія про кохання

***
людина сама нічого не може
людині завжди потрібен інший
на кого можна себе помножити
для кого варто писати вірші
з ким можна разом долати відчай
чи радість ділити не ризикуючи
хто може в будь-яку мить засвідчити
що ти – реальний що ти – існуєш
людина ж бо в себе не надто вірить
все свідка для себе шукає якогось
нема людини – спіймає звіра
не зловить звіра – віднайде бога
не знайде бога – візьме люстерко
та навіть там себе не впізнає
бо в сóбі бачить обличчя смерті
й не розуміє що смерті немає..
людина сама нічого не може –
ні народитись ні вмерти тихо
побудь же іншим мені мій боже
постій поблизу…
помовч…
подихай…

українська поезія про кохання

***
ці двоє напевно якісь ненормальні –
кажуть про нас на небі
без даху без страху без клятви без спальні
без всього, що іншим треба

блукають в пітьмі і пливуть проти плину
все насамоті й поодинці
хіба так людина шукає людину?
хіба чоловік це і жінка?
хіба вони знають хіба вони вміють?
на що сподівається кожен?

а ми собі мовчки дійшли аж до краю
і пекло на рай перекроюєм
ми знаємо те, що ніхто більш не знає:
ми є
ми вже разом
нас двоє

***
розривати обійми немов електричне коло
зупиняючи струм кровообіг і внутрішній спів
вимикаючи небо і землю і все доокола
розсипаючись в тетріс із двох нероздільних тіл..

нас розрізали навпіл іще у життях минулих
де були ми хлібиною яблуком чи колесом
нас розрізали навпіл а потім про нас забули
і почався цей довгий важкий і фатально фальшивий сон

це такий напіврозпад що далі вже падати нікому
це така параноя де пара не рівна двом
половинність свою як вину усвідомлюєш з віком
бо не гоїться шов за єдиним твоїм крилом

розмикати обійми і болісно і небезпечно
електрична дуга ніби гад: прослизнула – й уже нема
лиш відгонять горілим і губи і пальці обпечені
й розповзається світ по усіх своїх палених-палених швах

арифметика тіл не вкладається в рамки програми
геометрія кола завжди потребує двох
обійми мене мила всіма чотирма руками
хай народиться знову наш високовольтний бог

українська поезія про кохання

***
ниті між нами тонкі й невидимі
прірва між нами глибока і темна
довго долали ми хащі задимлені
аж зрозуміли що це даремно
довго в’язали мости ліанні
аж дов’язали драбину в небо
аж зрозуміли в своїй нірвані –
небо вже зайве його не треба
небу давно вже час помирати
нам вже давно – починати жити
канатохідці ми і акробати
і спайдермени невидимих нитей

***
вже не жди –
приїзди
крізь під’їзди проїзди проколи
тут усе
як завжди –
тобто так як ніде і ніколи
тільки тут
тільки раз
і не факт що цей раз не востаннє
але все тут – для нас
тут для нас – цілий світ наче спальня
не гальмуй
прилітай
час для гнізд
для вінків і сонетів
тож змайструємо рай
для тривожних і ніжних естетів
хай живуть
раз вже так
раз на раз
раз за разом
востаннє
хай сотворять спектакль
про нормальне щасливе кохання
літаки
поїзди
переїзди наїзди проїзди
не чекай – приїзди
ще не рано
і вже не запізно
не чекай – прилітай
в роль ввійдеш на льоту як у штопор
тільки раз..
тільки рай..
до потопу..
і після потопу..

українська поезія про кохання

***
я вірю у силу і в астенію
я вірю у твердість і вірю у гнучкість
я мало що знаю і мало що вмію
та певен що нас вже ніщо не розлучить
хоч кажуть кохання триває три роки
і кажуть що пристрасть за ніч вигорає
та нам ні до чого ці марні уроки
бо ми ще вчимося у себе навзаєм
бо ми ще дивуємось кожному слову
і ніжність досліджуєм факультативно
ми зáвжди незрілі завжди не готові
це дивно і гарно це гарно і дивно
а разом ми сильні і астенічні
і часом гнучкі а часами – камінні
і кожна хвилина для нас ніби вічність
коли ми не разом коли ми мов тіні
і кожна хвилина для нас ніби глина
коли ми – ліпнина єдиного літа
і так нам безумно бездумно дитинно
немов у господньому «будьте як діти»..
..а навіть коли бути сильним несила
ми гнулись та не прогинались без міри
і ми несміливими бути не сміли
бо є в нас кохання і трошечки віри

українська поезія про кохання

Можливо, вас зацікавить попередня добірка віршів про любов, вірші про зиму та поезія про осінь від українських мастрів слова. Також пропоную до вашої уваги повну добірку віршів за програмою ЗНО з української літератури.




- 2019-07-06 bookmarin.com bookmarin.com ()


Схожі за тематикою

Корисна розвага, або Навіщо потрібні розмальовки

Корисна розвага, або Навіщо потрібні розмальовки

Читати...
Мудрість народу: прислів’я та приказки про книгу.

Мудрість народу: прислів’я та приказки про книгу.

Читати...
БукАрт: 30 прекрасних картин про читачів

БукАрт: 30 прекрасних картин про читачів

Читати...
3 ефективних курси англійської граматики для дітей

3 ефективних курси англійської граматики для дітей

Читати...
Готуємося до ЗНО: Вірші за програмою з української літератури

Готуємося до ЗНО: Вірші за програмою з української літератури

Читати...
Kid’s Republic Bookstore. Яскравий світ дитячої книжки в Пекіні

Kid’s Republic Bookstore. Яскравий світ дитячої книжки в Пекіні

Читати...
Моя любове: ніжна інтимна лірика Ліни Костенко

Моя любове: ніжна інтимна лірика Ліни Костенко

Читати...
10 проникливих віршів про любов

10 проникливих віршів про любов

Читати...
Поезія для дітей: веселі віршики Платона Воронька

Поезія для дітей: веселі віршики Платона Воронька

Читати...
Поетичний переклад: вірш Редьярда Кіплінга If українською мовою

Поетичний переклад: вірш Редьярда Кіплінга If українською мовою

Читати...
БукАрт: Живопис про дітей-читачів

БукАрт: Живопис про дітей-читачів

Читати...
Я тебе передчую: проникливі вірші Сергія Жадана

Я тебе передчую: проникливі вірші Сергія Жадана

Читати...