Add to Flipboard Magazine.

Мудрості не вивчитись чужої: поезія Євгена Плужника

Час нової поетичної добірки, і сьогодні вона присвячена віршам Євгена Плужника, майстра українського поетичного слова, тонкого лірика та глибокого філософа. Запрошую разом зі мною насолодитися улюбленими поетичними творами з-під його пера. *** Мудрості не вивчитись чужої, — Треба помилятися самим. …Скільки слів лишилося від Трої, Що забрав собі на оди Рим? А проте вчитайся в…

Мудрості не вивчитись чужої: поезія Євгена Плужника

Час нової поетичної добірки, і сьогодні вона присвячена віршам Євгена Плужника, майстра українського поетичного слова, тонкого лірика та глибокого філософа. Запрошую разом зі мною насолодитися улюбленими поетичними творами з-під його пера.

Плужник Євген український поет

***
Мудрості не вивчитись чужої, —
Треба помилятися самим.
…Скільки слів лишилося від Трої,
Що забрав собі на оди Рим?

А проте вчитайся в кожну кому,—
Всякий промовлятиме рядок:
Краще помилятися самому,
Ніж чужих навчитись помилок!

(Євген Плужник)

***
Люблю в уяві декілька сторінок
Історії назад перегорнуть:
Яснішає мені далека путь,
Що приведе на землю відпочинок!
Коли відчую я міцний зв’язок
Між днем біжучим і простором часу.
Такі упевнені стають відразу
Мій кожний порив, кожна думка й крок.

І ось старанно в пам’яті ховаю
Я спогади великі і дрібні, –
Бо і минулі, і прийдешні дні –
Мов сходи ті, що я по них ступаю,
Де незліченні споминів скарби,
Часів минулих досвід і наука –
Мені єдина певна запорука
Від помилок, що я їх був робив!

(Євген Плужник)

***
Вчись у природи творчого спокою
В дні вересневі. Мудро на землі,
Як від озер, порослих осокою,
Кудись на південь линуть журавлі.

Вір і наслідуй. Учневі негоже
Не шанувати визнаних взірців,
Бо хто ж твоїй науці допоможе
На певний шлях ступити з манівців?

(Євген Плужник)

***
Все більше спогадів і менше сподівань…
І на чолі – утрат сліди глибокі…
Як непомітно ближчає та грань,
Що жде за нею прикінцевий спокій!

Так гірко відати, що юність відцвіла!
Та нарікань і розпачу немає, –
Така відміна, зрештою, мала:
Колишні мрії досвід заступає.

Так дерева, відцвівши навесні,
Тільки на те годують соком віти,
Щоб в дні серпневі, теплі та ясні,
Упав на землю овоч соковитий.

(Євген Плужник)

***
Що день — все глибшає свідомість,
Все ширший розмах у думок, –
Та пристрасть тихшає… Натомість
Передосінній холодок
Чуття голубить…
Дивно чути,
Як відміняєшся ти сам,
Вотще силкуючись збагнути,
Де грань тим змінам і часам,
Що в них ті зміни!
Дико знати,
Що, й прохолонувши, чуття
В тобі залишать біль утрати –
Потребу прагнути життя!

(Євген Плужник)

***
Вчора над містом летіли гуси.
Над камінним містом, вночі…
Стиснути серце мусив, —
Мовчи, безглузде, мовчи!

Досить усяких і мрій, і болів…
Адже знають про все книжки.
Чуєш, — тополі голі:
― Нишкни…

Дівчинко тиха, на мрії хвора!
Надвечірня мріє моя!
Гуси над містом летіли вчора…
А я?

(Євген Плужник)

гуси український вірш плужник

***
Річний пісок слідок ноги твоєї
І досі ще — для мене! — не заніс…
Тремтить ріка, і хилиться до неї
На тому березі ріденький ліс…

Не заблукають з хуторів лелеки,—
Хіба що вітер хмари нажене…
О друже мій єдиний, а далекий,
Який тут спокій стереже мене!

Немов поклала ти мені на груди
Долоні теплі, і спинилось все:
І почуття, і спогади, і люди,
І мертвий лист, що хвилями несе…

Немов ласкаві вересневі феї
Спинили час,— і всесвіт не тече…
І навіть цей слідок ноги твоєї
Вже не хвилює серця і очей…

Бо я дивлюсь і бачу: все навіки
На цій осінній лагідній землі,
І твій слідок малий — такий великий,
Що я тобі й сказати б не зумів.

(Євген Плужник)

***
Вона зійшла до моря. Хто вона –
Навіть самій їй байдуже віднині…
…Хіба ж не всі ми – єдності луна
В скороминущій і пустій відміні?

Лінивий рух, – і ось під ноги ліг
Прозорий вінчик – кинута намітка,
І на стрункім стеблі високих ніг
Цвіте жарка, важка і повна квітка –
Спокійни торс, незаймано-нагий!

Спадає вал… Німують береги…
І знову плеск… І затихає знову…
То пальцями рожевої ноги
Вона вгамовує безодню бірюзову.

І відкрива обійми їй свої
Ця велич вод, усім вітрам відкрита, –
Здається, повертає Афродіта
У білий шум, що породив її!

(Євген Плужник)

морський пейзаж поезія

***
Вже одспівали по дорогах гарби
Швидким жнивам мелодії свої,
І осені такі спокійні фарби
Ось-ось овіють небо і гаї…

І помандрують аж за синє море
Над смутком сел високі журавлі;
І хтось останній на полі дооре
Вузеньку смужку вогкої землі…

Та, може, вітер, трубадур осінній,
Від поля співом мудрим пропливе –
Про те, що сховано в малім насінні
Життя нове!

(Євген Плужник)

***
Коли надходить вересень злотавий
Повільною ходою і, йдучи,
Шовкові пестить вруна і отави,
І журавлі гуртуються в ключі,

Вночі люблю дивитися, як креслять
Засинений осінній небосхил
Падучі зорі, – наче сіє тесля
Сріблясту тирсу з-під огнистих пил…

Огню такого! Стомлена природа
Опочиває у красі такій,
Що, мабуть, справді вища нагорода
За пристрасть літа – тихий супокій!

(Євген Плужник)

***
Надходить дощ. Шумлять бліді берези…
Рвуть блискавиці сірих хмар рядно…
А дужий грім зустрів такі діези,
Що злякано дзвенить вікно!

Тікає день. Скриплять вози на греблі…
Під чередою стогне оболонь…
І раптом шріт — дрібні перлові краплі…
І знову вітер, гуркіт і огонь.

І вже туман пливе, бреде над цолем,
Щоб за хвилину сонцем розцвісти,
Щоб навіть я з надією та болем
Твої старі перечитав листи!

(Євген Плужник)

спогади фото поезія

***

Ах, яка це невгамовна пташка –
В грудях серце! Все співати б їй!
То пусте, що грудям часом важко,
Не до співів голові твоїй…

Бо стають такі порожні груди,
Так бездумно никне голова,
Як майне, що вже тебе не буде,
Коли пташка та – не заспіва!

(Євген Плужник)

***
Передчуттям спокою і нудьги
Мене хвилює мертве листя долі…
Час увійти в надійні береги
Думкам і мріям…
Як діброви голі
Очам відслонять далечінь німу
І сонце ллється скупо і нечасто,
Надходить спокій, дано-бо йому
У володіння неподільне час той,
Що зветься осінь…
Сни і споживай
Те, що придбало літо. Сни і згадуй…
Та, як уява в тебе ще жива,
Умій в нудьзі знаходити розраду.

(Євген Плужник)

***
По-осінньому хмари пливуть,
По-осінньому вітер кигиче…
У далеку лаштуючись путь,
Чорна галич злетілась на віче.

І весь день в берестках стрекотня
Все полохає хмари високі,
Безгоміння осіннього дня
І мій спокій…

(Євген Плужник)

осінь поезія українською

***
Пiд вiтром згинаючи лiнiї простi,
повис нерухомий за вiкнами дощ…
Кiмната… який необмежений простiр!
Квадрати паркету — яких iще площ?..
Вдивися в цю сутiнь, навколо розлиту;
уяву, як брови, докупи стягни, —
чотири краї невiдомого свiту —
це тiльки кiмнати чотири стiни.
Тож мандрам душi не давайсь на поталу! —
i час заощаджуй, i рух економ!
… Помалу
сотається дощ за вiкном…

(Євген Плужник)

***
Долі моєї ціна –
У повітовому місті осінь,
А вона витягла серце, – на!
– Неціловане й досі!

От і упала на неї тінь!
От і знесилів.
Мало, мало хотінь!
– Сили!

А коли ж сила уся –
Шклянка насіння?
Хоч би вже спокій мені засяв,
Весно моя осіння!

(Євген Плужник)

***
Розпочинає дні гудок о шостій,
Коли роси ще вітер не допив,
А там, вгорі, такі ясні і прості,
Пливуть рожеві зграї голубів…

Ще пішоходи холодком укриті, –
На передмісті десь ірже лоша…
І хочеться сказати кожній миті:
Не поспішай!

Але вже в’ється порох над базаром,
І синьоокий ранок мов засліп…
І закиплять, я знаю, незабаром
Купівля й продаж – боротьба за хліб!

І я іду, щоб десь продати м’язи,
Ще від учора стомлені напів…
І гаснуть, бліднуть відблиски топазів
На крилах голубів…

(Євген Плужник)

***
Сьогодні день, здається, перший влітку
Полям засмаленим чоло омив;
Крізь дощову густу і рівну сітку
Запаленіли ізмарагди нив…

А скоро неба жар громами вичах,
Вгорі веселкою лишивши слід, –
І у селян на стомлених обличчях
Не так помітно слово – недорід!

І жаб на луках оргія весела
Знялася звечора така жива,
Що крізь всю ніч вигукували села,
Так ніби пошепки, пісень слова…

А снилось так: гарячий з півдня вітер,
Коса гадюкою блищить в росі…
І у газет – нові колонки літер
Про те, що хліба вистачить для всіх!

(Євген Плужник)

***
Сіра мжичка за вікнами. Ніч. Кімната.
І сьогодні таке, як вчора…
Перегортаю Рабіндраната
Тагора.

Крізь щілини віконниці ніч знадвору:
Доле людська, чудна яка ти, –
На сторінках чужого твору
Правду свою шукати!

(Євген Плужник)

book autumn поезія

***
Мале хлоп’я, доки старенькій няні
У холодку дрімалось над шитвом,
Жило в лісах, було на океані,
І вже землі нові значило грані
На стежці, де… не розминутись двом.

Стара ж, на час забувши про дитину,
Що серед скверу снила наяву,
Теж мандрувала в чарівну країну
І бачила вві сні м’яку перину,
Тепленький чай, цитринку і халву.

Воістину життя не знає спину!

(Євген Плужник)

***
Місто мале. На дзвіницю злізти, –
Видко жита й хутори сусідні.
Виконком, аптека й канцеляристи…
Всі знайомі, всі рідні.

Житиму тихо. Як осінь гарна, –
Біля воріт надвечір сидіти…
Просто – площа базарна,
А на ній – собаки та діти…

Знаю, як мало людині треба.
Спогадів трохи, тютюн, кімната…
Інколи краєчок неба…
…Симфонія Дев’ята…

(Євген Плужник)

***
Дивлюсь на все спокійними очима
(Давно спокійний бути я хотів) –
І вже не тішить вишукана рима,
А біль її шукати – й поготів!

Коли дійшов за ранній біль розплати –
Збагнув усю непереможність днів, –
Чи потребуєш час твій марнувати
На лад закінчень, суфіксів і пнів?

Ні, на вуста усмішкою гіркою
Ляга мовчання мудрого печать…
Дар нелегкий ваш, досвіде й спокою,
Дар розуміти, знати і мовчать!

(Євген Плужник)

***
Тепер мене хвилює мало
Все те, що замкнено в слова;
Не зап’яніє, як бувало,
З дзвінкої фрази голова.

Ні, все частіш кортить мовчати
Під шелест чуваних розмов
І вірш, нудьгуючи, початий
Забути й не кінчати знов…

Бо що тоді слова готові,
Коли сприймаєш без кінця
Все те, що не дається мові
Й не потребує олівця?

(Євген Плужник)

***
Над морем високо, на непорушній скелі,
Квіт чарівний на мертвому стеблі,
Горить вогонь, – щоб у морській пустелі
Знаходили дорогу кораблі.

Буває інколи: уже надія зблідла, –
Не відшукати напрямку ніяк! –
І враз кладе на хвилі смугу світла
Ще не приступний для очей маяк.

І скоро промінь той туман розоре
(Не відірвати погляд від землі!), –
І кораблі ідуть в широке море,
Зникаючи в зловісній млі.

(Євген Плужник)

***
Напишеш, рвеш… І пишеш знову!
І знов не так… І знов не те…
Аж доки слів цвілу полову
Утома з пам’яті змете!

І затремтять в куточках губи…
А істина ж така нудна:
Усі слова збери, мій любий, –
Душі не вичерпать до дна!

Хай нерви збуджено, хай скутий
Ти весь натхнення холодком, –
Умій спокійно позіхнути
Над недокінченим рядком.

(Євген Плужник)

вірші лесі українки

***
Критики, навчаючи поета,
Залюбки розводяться про те,
Як писати мусить він, щоб Лета
Років з п’ять проміння золоте
На труні у нього не змивала;

Та чомусь історія не знала
Прикладу, щоб критики колись
На собі доводити взялись
Силу ту, що їх наука мала.

(Євген Плужник)

***
Цвітуть думки, а на слова скупіше…
Я знаю сам, – росту. Міняю лист.
…Нехай, кому не ліньки, пише,
Що от, мовляв, запеклий песиміст…

Я ж почуваю так: скажу – бо мушу! –
Хоч щось своє, не казане ніким;
Коли рядкам якимсь звіряти душу, –
Тільки таким!

А там нехай, кому не ліньки, пише,
В словах нудьгу розводячи густу…
Цвітуть думки, і на слова скупіше…
Росту.

(Євген Плужник)

***
Минувшину вивчавши, зрозумів
Красу подій, що сталися допіру.
Історіє! з твоїх важких томів
Крізь давнини завісу димно-сіру
Майбутнє дивиться.
Поете, припади
До джерела пророцтв, сухих анналів:
Чимало слів покладено туди,
Що процвітуть надалі!

(Євген Плужник)

***
Де забарився ти, вечоре милий?
Очі в журі за тобою,
Груди без тебе спочити не вміли,
Думи юрбою…

Кожна з них ятрить негоїсті рани, –
Тільки в мені себе вилий!
…Де забаривсь ти, спочинку жаданий,
Вечоре милий?

(Євген Плужник)

***
Ніч… а човен — як срібний птах!..
(Що слова, коли серце повне!)
…Не спіши, не лети по сяйних світах,
Мій малий ненадійний човне!
І над нами, й під нами горять світи…
І внизу, і вгорі глибини…
О, який же прекрасний ти,
Світе єдиний!

(Євген Плужник)

night boat поезія

***
Мрії від серця відтяв, –
Корінь виснажують віти.
…Мало прожити життя, –
Треба життя зрозуміти.

Може, й поети лиш ті,
Що за юнацтва вже сиві…
…Мрії ж мої золоті,
Мрії ж мої нещасливі!

(Євген Плужник)

***
Одірвались від днів слова,
В’януть собі по книжках, а у днях ―
мов у темному лісі!
Радість у мене нова:
Дощ осінній по стрісі.

Брешете ви, кому ясно усе!
Перед мрією всі ми ниць!

Дні! який це музей
Дрібниць!

(Євген Плужник)

***
У дужих дні – немов слухняна глина,
Покірна волі й пальцям різьбаря;
А я схилюсь тихенько на коліна, –
Шумуйте, днів розбурхані моря!

Але не гнів, не заздрість і не втома
(Благословенний шлях, що ним іти!), –
Якась нова, словам ще не відома,
Солодка мука здійснення мети!

Хай іншим дні прозорі і покірні,
Нехай я сам покірний дням моїм!..
…О днів прийдешніх обрії безмірні,
О тишина моїх маленьких рим!

(Євген Плужник)

***
Є острови, яких нема й на мапі,
Країни є, не знані дотепер…
Ще можна дні свої віддать канапі, –
Жив-проживав такий-то і помер…

А є й такі, що до нудного скону
Не розуміють, хто вони такі,
І, книг морських перечитавши з тонну,
Не знають навіть назв материків.

Та є у нас усіх прикмета спільна:
Час промине, поменшає снаги, –
І зможе кожен позіхнути звільна,
Спокійно подивившись навкруги.

(Євген Плужник)

***
Я знаю:
Перекують на рала мечі.
І буде родюча земля —
Не ця.
І будуть одні ключі
Одмикати усі серця.

Я знаю! І буде так:
Пшеницями зійде кров,
І пізнають, яка на смак
Любов.

Вірю.

(Євген Плужник)

поезія євгена плужника

Можливо, вас також зацікавлять поезії Юрія Іздрикавірші Сергія Жадана, інтимна лірика Ліни Констенко, вірші Лесі УкраїнкиДмитра Павличка та Миколи Вінграновського, проникливі вірші про любов від українських поетів, а також колекції душевних віршів про осіньвіршів про зимувіршів про літо та віршів про весну.




- 2023-05-04 bookmarin.com bookmarin.com ()


Схожі за тематикою

10 цікавих TED лекцій про книжки, письменників та читачів.

10 цікавих TED лекцій про книжки, письменників та читачів.

Читати...
В душі квітки: улюблені вірші Лесі Українки

В душі квітки: улюблені вірші Лесі Українки

Читати...
Я тебе передчую: проникливі вірші Сергія Жадана

Я тебе передчую: проникливі вірші Сергія Жадана

Читати...
Пісня для всіх: весела дитяча поезія Анатолія Костецького

Пісня для всіх: весела дитяча поезія Анатолія Костецького

Читати...
Поезія осені. Ще 20 українських віршів про осінь

Поезія осені. Ще 20 українських віршів про осінь

Читати...
Kid’s Republic Bookstore. Яскравий світ дитячої книжки в Пекіні

Kid’s Republic Bookstore. Яскравий світ дитячої книжки в Пекіні

Читати...
Веселі зимові віршики для малюків та дорослих

Веселі зимові віршики для малюків та дорослих

Читати...
Поетичний переклад: вірш Редьярда Кіплінга If українською мовою

Поетичний переклад: вірш Редьярда Кіплінга If українською мовою

Читати...
Секунди не мають виміру: пронизливі вірші Юрія Іздрика

Секунди не мають виміру: пронизливі вірші Юрія Іздрика

Читати...
Є в коханні і будні, і свята: вірші Василя Симоненка про любов

Є в коханні і будні, і свята: вірші Василя Симоненка про любов

Читати...
З журбою радість обнялась. Поезія Олександра Олеся

З журбою радість обнялась. Поезія Олександра Олеся

Читати...
Всеволод Нестайко. Кузя, Зюзя і Компанія. Літогляд

Всеволод Нестайко. Кузя, Зюзя і Компанія. Літогляд

Читати...