Add to Flipboard Magazine.

15 затишних віршів про осінь від українських поетів

Яскрава і затишна, романтична і журлива, щедра і мінлива. Осінь. Невичерпне джерело поетичного натхнення. Певне, у доробку кожного поета знайдеться хоч один вірш про цю неповторну пору. Сьогодні у поетичній добірці – вірші з присмаком яблук, різнобарв’ям айстр та жоржин, ошатністю дерев, шурхотом опалого листя та стукотом дощу. Ділюся з вами улюбленими віршами від майстрів…

15 затишних віршів про осінь від українських поетів

Яскрава і затишна, романтична і журлива, щедра і мінлива. Осінь. Невичерпне джерело поетичного натхнення. Певне, у доробку кожного поета знайдеться хоч один вірш про цю неповторну пору. Сьогодні у поетичній добірці – вірші з присмаком яблук, різнобарв’ям айстр та жоржин, ошатністю дерев, шурхотом опалого листя та стукотом дощу. Ділюся з вами улюбленими віршами від майстрів слова. Хай осінь буде натхненною!

вірші про осінь

***
Красива осінь вишиває клени
Червоним, жовтим, срібним, золотим.
А листя просить: – Виший нас зеленим!
Ми ще побудем, ще не облетим.
А листя просить: – Дай нам тої втіхи!
Сади прекрасні, роси – як вино.
Ворони п’ють надкльовані горіхи.
А що їм, чорним? Чорним все одно.

(Ліна Костенко)

***
Осінь — у барвистому намисті.
Як циганка — з бубоном в руці.
Поцілунок — чистий і вогнистий
на моїй зоставила щоці.

Не забуду: вчора в бубон била,
танцювала, дика і палка,
і, немов на картах, ворожила
на кленових зоряних листках.
Я платив грошима їй немало,
потім серце вийняв — і віддав,
і вона мені тебе вгадала
так, як я того і забажав.

Де циганка? Де відьомські коси
у стрічках, квітках і дукачах?..
Так, тебе наворожила осінь
на кленових зоряних листках…

(Євген Гуцало)

***
Осінній день, осінній день, осінній!
О синій день, о синій день, о синій!
Осанна осені, о сум! Осанна.
Невже це осінь, осінь, о! – та сама.

Останні айстри горілиць зайшлися болем.
Ген, килим, витканий із птиць, летить над полем.
Багдадський злодій літо вкрав, багдадський злодій.
І плаче кошик серед трав – нема мелодій.

(Ліна Костенко)

вірші про осінь

Осінній вогонь

В повітрі павутиння прозоро зависа,
Летить тонке, задумливо і легко.
А осені вогонь горить і не згаса
І відліта кудись, немов лелека.

Легенько обліта кульбабкою земля,
І золоті дими струмують від оселі.
А листя кружеля, а листя кружеля,
Неначе малюки на каруселі.

Летить кудись печаль, зника в густій імлі,
Крилом змахнувши легко на прощання.
І ніг моїх уже не втримати землі,
Бо, може, це моя печаль остання.

(Надія Кир’ян)

***
Пишу листи на акварелях осені
І з вітром відпускаю у політ.
Стара верба над берегами босими
Пряде клубок печалі журавлів.

Ще пам’ять не цілована морозом,
Ще джерело в прадавній хащі б’є.
По парасолі крапельками Морзе
Далекий Хтось привіт передає.

(Наталка Позняк)

***
Відлітайте, дерева. Прощай, нетутешня пташко.
Ані докору з уст. Нам лишається довга сльота.

В керамічному глечику – кілька засохлих ромашок.
Екібана від літа, довершена і проста.

Півгодини дощу, півгодини ясного неба.
Вогко дихає камінь бароко і рококо.
Нагулятися містом, потім піти до себе,
Відігрітись на кухні, запарити молоко.

Підійти до вікна і дивитись, як дужий вітер
Нагинає дерева і листя в саду мете.
І про щось промовчати, торкнувши засохлі квіти.
І про щось говорити: про вітер, про листя, про те,

Що ця осінь така, як чудна перезріла панна –
То дарує вам усміх, то хусточку мочить слізьми.

А в долоні від літа – хіба що суха екібана.
І щодень по пелюстці її обриваємо ми.

(Мар’яна Савка)

українська поезія про осінь

***
Ми вийдем з тобою на листя опале,
Де синє повітря, як сиві опали,
Ми станем з тобою, як олень і ланя,
Вслухатися в лісу бентежне волання.
Очиститься подих і голос від диму,
Я пісню з тобою високо нестиму,
Трава нам заграє, і вітер затрубить,
І постріл мисливця нас раптом розбудить…

(Дмитро Павличко)

***
Ще холонуть слова
У твоїх нерозкритих конвертах,
І дорога розлук
Наше “ми” не вертає назад.
Я – хвилина твоя.
Ще повторює пам’ять уперто.
Тільки ти поверни,
Поверни мені той листопад.

Хай тепер, як тоді,
По алеях Дубового гаю
Міріади листин
Як стривожені птахи летять.
Я не кличу тебе,
У минуле стежок не питаю.
Тільки ти поверни,
Поверни мені той листопад.

Твої доторки рук,
Твій цілунок найперший, несмілий.
І найкращі слова.
Ні. Не зміг би я іншій віддать,
Але є ще одне, що належить одному мені лиш,
Тож прошу, поверни,
Поверни мені той листопад.

(Анатолій Рекубрацький)

***
Запахла осінь в’ялим тютюном,
Та яблуками, та тонким туманом, —
І свіжі айстри над піском рум’яним
Зорюють за одчиненим вікном.

У травах коник, як зелений гном,
На скрипку грає. І пощо ж весна нам,
Коли ми тихі та дозрілі станем
І вкриє мудрість голову сріблом?

Бери сакви, і рідний дім покинь,
І пий холодну, мовчазну глибінь
На взліссях, де медово спіють дині!

Учися чистоти і простоти
І, стоптуючи килим золотий,
Забудь про вежі темної гордині.

(Максим Рильський)

вірші про осінь

***
Ти прийшов саме в час, коли визріли зорі і сливи
І печаль світова обійняла руками роки.
Ти був схожим на дощ і минув, як минає злива.
Сива ніч, як черниця, молилась крізь тишу й віки.
Знову золото осінь розмінює на мідяки.
І кульгаві вітри, наче пси, розбрелись по дорогах.
Доторк часу, холодний, як доторк чужої руки –
Неминучості знак, сипле листя пожовкле під ноги.

(Тетяна Рибар)

***
І згадками тішить звичайними.
А смуток гірчить нерозгадано…
Ця осінь – кленова й каштанова
І міріадово зоряна,
І срібно – дощево – туманова,
І вітром розбурхано – зорана,
І віршами, віршами, віршами,
Як листям багряним засипана,
Такими словами розкішними,
Як золотом вишита, вишита…
Ця осінь чуттєво нестримана,
Така суперечливо лагідна.
Такими піснями оспівана!
Такими цілунками зваблена!
Ця осінь горить листопадами,
Якими здивуєш нас тайнами?

(Віра Олеш)

вірші про осінь

***
Облітають квіти, обриває вітер
пелюстки печальні в синій тишині.
По садах пустинних їде гордовито
осінь жовтокоса на баскім коні.
В далечінь холодну без жалю за літом
синьоока осінь їде навмання.
В’яне все навколо, де пройдуть копита,
золоті копита чорного коня.
Облітають квіти, обриває вітер
пелюстки печальні й розкида кругом.
Скрізь якась покора в тишині розлита,
і берізка гола мерзне за вікном.

(Володимир Сосюра)

***
Шипшина важко віддає плоди…
Шипшина важко віддає плоди.
Вона людей хапає за рукава.
Вона кричить: – Людино, підожди!
О, підожди, людино, будь ласкава.
Не всі, не всі, хоч ягідку облиш!
Одна пташина так мене просила!
Я ж тут для всіх, а не для тебе лиш.
І просто осінь щоб була красива.

(Ліна Костенко)

вірші про осінь

***
Рветься осінь руками кривавими
до далекого сонечка любого;
кров на шатах препишних шаріється,
оксамит і парчу залива.
Так для сонечка осінь убралася,
мов цариця у свято врочистеє,
все, що є на сім світі найкращого,
все зібрала на пишний убір.
Але дні все коротшають, міняться,
гляне сонечко й знову захмариться…
Журить осінь-сухітниця сонечко,
бо нема в ній весняних надій.
Рветься осінь. Терни невидимії
їй все тіло поранили, змучили,
а вона розпачливо всміхається:
“Сонце, сонечко, глянь, я сміюсь!”
Заховалось за горами сонечко,
з гір повіяло холодом, вогкістю,
сиві хмари на небо насунули,
“Ось я йду!” – обізвалась зима.
Осінь шарпнула шати кривавії,
аж до ніг їй упали, розсипавшись,
непокрита, нічим не захищена,
застогнала: “Іди, бо вже час…”

(Леся Українка)

***
Дихає прозора прохолода,
Верболіз закутався в туман.
З лісу, з поля, з сивого болота
Тихо підкрадається зима.
Краснобоке літечко зів’яло,
Яблуком скотилось за поріг.
Листя золоте нечутно впало
Килимом пухким до наших ніг.
На ромашках відцвіли росини,
Відсюрчали коні-стрибунці.
Перелітний птах у небі синім –
Мов сльозинка тепла на щоці.
На ланах із ранку і до ночі
Крають землю гострі лемеші.
Не зів’яло літечко, бо хоче
Залишитись у моїй душі.

(Віктор Геращенко)

***
Іще не сніг і навіть ще не іній,
ще чути в полі голос череди.
Здригнувся заєць — ліс такий осінній,
куди не ступиш, все щось шарудить!
Чи, може, це спинається грибочок?
Чи, може, це скрадається хижак?
То пролетить березовий листочок,
То пробіжить невидимий їжак…

(Ліна Костенко)

вірші про осінь

Можливо, вас також зацікавить добірка проникливих віршів про любов




- bookmarin.com ()