Add to Flipboard Magazine.

Блакитно на душі: чутлива поезія Миколи Вінграновського

Нова поетична сторінка цього разу присвячена українському поету-шістдесятнику Миколі Степановичу Вінграновському (1936-2004). Майстер пронизливої лірики, Вінграновський залишив поціновувачам поезії багатющу спадщину, яка і сьогодні надихає, вражає та захоплює. Його вірші сповнені наполегливої роботи над словом, цікавих новотворів, образності та кадровості, широким діапазоном звучання від гучних закликів до тихого інтимного шепоту; у доробку поета знайшли оригінальне…

Блакитно на душі: чутлива поезія Миколи Вінграновського

Нова поетична сторінка цього разу присвячена українському поету-шістдесятнику Миколі Степановичу Вінграновському (1936-2004). Майстер пронизливої лірики, Вінграновський залишив поціновувачам поезії багатющу спадщину, яка і сьогодні надихає, вражає та захоплює. Його вірші сповнені наполегливої роботи над словом, цікавих новотворів, образності та кадровості, широким діапазоном звучання від гучних закликів до тихого інтимного шепоту; у доробку поета знайшли оригінальне втілення різноманітні поетичні жанри та форми.

Ділюся з вами добіркою улюблених віршів Миколи Вінграновського і запрошую насолодитися його поезією разом зі мною.

поет микола вінграновський

***
Блакитно на душі… забув, коли мовчав…
Вже гасли пальці, билася дорога,
А тут тобі і нате: молочай
При березі, в камінні, на порогах…

Кричало серце літака за ним!
А там, внизу, вода свій берег мила,
І весни починалися із зим,
І ти неподалеченьку ходила.

Де не повернешся – кругом у світі ти…
Душі світання, сутінку печалі,
Нема в тобі ні зрад, ні марноти,
Ти вся, як є. Ти вся, як будеш далі!

Люблю тебе. Ми думаєм одне.
За білим чорне, поза ним червоне.
Не вітер тишею, а тиша вітром дме,
І тане мак, в червонім чорне тоне…

(Микола Вінграновський)

***
Ходімте в сад. Я покажу вам сад,
Де на колінах яблуні спить вітер.
А згорблений чумацький небопад
Освітлює пахучі очі квітів.

Я покажу вам сливи на сучках,
Що настромились, падаючи мовчки.
Затисла груша в жовтих кулачках
Смачного сонця лагідні жовточки.

У полі спить зоря під колоском
І сонно слуха думу колоскову,
І сонна тиша сонним язиком
Шепоче саду сиву колискову.

То кажани. То кажаниний ряд
Заплутався у сонному волоссі ночі…
Ходімте в сад. Я покажу вам сад.
Його сумління покажу вам очі.

(Микола Вінграновський)

garden trees poetry

***
Вас так ніхто не любить. Я один.
Я вас люблю, як проклятий. До смерті.
Земля на небі, вечір, щастя, дим,
Роки і рік, сніги, водою стерті,
Вони мені одне лиш: ви і ви…
Димлять століття, води і народи…
Моя ви пам’ять степу-ковили,
Зорі небесний голос і свободи.
Дивіться, гляньте: мій – то голос ваш:
Як світиться він тепло на світанні…
Я вас люблю, як сіль свою Сиваш,
Як ліс у грудні свій листок останній.

(Микола Вінграновський)

***
Сеньйорито акаціє, добрий вечір.
Я забув, що забув був вас,
Але осінь зійшла по плечі,
Осінь, ви і осінній час,
Коли стало любити важче,
І солодше любити знов…
Сеньйорито, колюче щастя,
Хто воно за таке – любов?
Вже б, здавалося, відболіло,
Прогоріло у тім вогні,
Ступцювало і душу, й тіло,
Вже б, здалося, нащо мені?
У годину суху й вологу
Відходились усі мости,
І сказав я – ну, слава Богу,
І, нарешті, перехрестивсь…
Коли ж – здрастуйте, добрий вечір…
Ви з якої дороги, пожежо моя?..
Сеньйорито, вогонь по плечі –
Осінь, ви і осінній я…

(Микола Вінграновський)

вірші про кохання

***
Ти — вся любов. Ти — чистота,
Довірливість благословенна.
Твоя краса мені свята,
Твоя любов мені священна.

Трояндо неба і землі,
В тобі всі їхні барви грають…
У мене сльози розцвітають,
Цвітуть думками на чолі.

В будинок твій я входжу, наче в сад,
І для тривог моїх, турбот моїх, досад
Мені дарує він красу землі і неба.

Я першим поглядом завжди дивлюсь на тебе,
Тобі присвячую я літ своїх світання,
Весну думок, весну свого кохання.

(Микола Вінграновський)

books photography

***
Цю жінку я люблю. Така моя печаль.
Така моя тривога і турбота.
У страсі скінчив ніч і в страсі день почав.
Від страху і до страху ця любота.

Аби ще в жнива — то було б іще…
Але ж ні жнив, до жнив, до них далеко…
Цю жінку я люблю, і цю любов-лелеку
Не радістю вкриваю, а плачем.

Воно мені, мабуть, так мало бути.
Мабуть, воно так сказано мені.
Бо так вже склалось — не забуть, не збути,
Не призабути навіть уві сні.

Як чорний чай, як чорний чай Цейлону,
Мені це літо впало у лиман…
Цвів молочай. Посічкану солому
Везли з гарману — даленів гарман…

(Микола Вінграновський)

вірші про любов

***
Ви, як стежка, кохана.
Лине сон мій по вашій стежині.
З неба падають зорі в дзьоби журавлів.
На крило небокраю сіла хмара
в червоній хустині
І задумалась, тиха, над краєм землі.
Засинайте, спочиньте…
вашій мрії я серцем заграю
В бузинову сопілку дитинства свого,
Бо у ваших долонях голос мій
достига урожаєм,
Тихоплинні слова колисають його.
Засинайте, спочиньте…
Спить у казці лиха бабаюка,
На газеті заснула біля мене хороша розлука,
Чебрецями і вишнями пахне вона…
Із крила небокраю впала хмари
червона хустина,
І виглядує вірш мій,
наче хлопчик рудий, із-за тину…
Бузинова сопілка у золоті сну…

(Микола Вінграновський)

вірші про любов

***
Я дві пори в тобі люблю.
Одну, коли сама не знаєш,
Чого ти ждеш, чого бажаєш —
Уваги, ревнощів, жалю?

В гірчичнім світлі днів осінніх,
На літо старша, ти ідеш,
Й тече твій погляд темно-синій,
Як вітер в затінку небес.

І час твій берег ще не миє,
І твої губи ще уста…
Дорога давня молодіє,
Де б твій веселий крок не став.

Ти вся — із щастя! і з тобою
Ще не вітається печаль,
Та біль з розлукою німою,
І нелюбові чорна даль.

Я дві пори в тобі люблю…
Люблю ту пору благовісну,
Коли до неї, як до пісні,
Свою я голову хилю.

Ця вже пора повільноплинна,
Як біля вогнища в пітьмі,
Де слово пахне, як дитина,
Де вже не скажеш “так” та “ні”…

Де почалося все тобою
І не поверне навпаки,
Де вже вітаються з любов’ю
Печалі, болі і роки.

Хоч все те саме: світ осінній,
Прозорість вод схололих плес
Й той самий погляд темно-синій,
Як вітер в затінку небес…

(Микола Вінграновський)

вірші про любов

***
Ти тут! Ти тут! Кохана, ти як світ, —
Початок і кінець твій загубився…
Багряною півчарою схилився
В вологих сонцетінях небозвід;

І морезвід півчарою другою —
І чара зустрічі в руці моїй горить!
Вони в ній — ти. Любовною рукою
Я п’ю тебе за тебе у цю мить.

Я п’ю за мить — за вогняне і чуле,
За любощів священне забуття.
Сучасна мить мені вже, як минуле,
Сучасна мить мені, як майбуття.

За вічність п’ю — вона тебе відкрила,
Кохана, спи… За споминів гаї!
За ще не квітлі квіти твого тіла,
За таємничі лінії твої!

За свято засинання й просинання,
За довші крила нашим літакам.
І за прощання! Вип’ю за прощання —
Прощання ще не зраджувало нам.

(Микола Вінграновський)

***

Коли ви, як зелені волейболісти,
Перекидаєте місяць вночі одне одному над собою,
Над містами і над країнами, —
Я думаю, що ви збожеволіли,
І мені стає радісно, що ви не люди.

Коли ви снідаєте землею і хмарами
Ось уже скоро двадцять століть,
Я думаю, що ви будете їсти,
Якщо раптом почнеться воднева війна?
І мені стає легше, тому що ви про це не думаєте.

Коли свою Вітчизну
Я називаю суцвіттям дерев —
Вона простяга мені свої руки
І шумування земного вітру,
Бо найгарніше у світі —
Дерева.

(Микола Вінграновський)

вірші про природу

***
Це ти? Це ти. Спасибі… Я журюсь.
Проходь. Сідай. У дні оці і ночі
Вчорашніми очима я дивлюсь
В твої сьогоднішні передвечірні очі.
Чим ти збентежена?.. Оце я тут живу.
Отут я видумав себе й тебе для тебе.
Отут я серце виняньчив для неба,
Не знаючи тоді, що небом назову.
Тепер послухай: з нашого жалю
Тепер залишились одні слабкі півзвуки.
Любові нашої обличчя не люблю.
Її обличчя – то обличчя муки…
Кажу ж, кажу ж у звітреному сні
У зимі, в осені, у літі, у весні:
Весною, літом, восени, зимою
Дві білих пісні рук твоїх зі мною.
Ти – ранок мій, ти – південь мій і вечір.
Ти – ніч моя… Хоч все на світі – втеча!

(Микола Вінграновський)

вірші про любов

***
Боюсь поворухнутись… тишина…
Я ще не знав такої легкості й свободи:
Чи то весни колиска запашна
Мене гойднула в чисті небозводи,

Чи, може, хто з благословенним словом
До мене в душу стиха нахиливсь…
Не знаю, хто… не бачу… озовись!
У мене все на відповідь готово!

Нема нікого… тиха тишина…
Гойдається колиска запашна,
Течуть небес зелені й сині води…

Думки невиказані стали за порогом,
Рости, моя розбуджена тривого!
Я ще не знав такої легкості й свободи.

(Микола Вінграновський)

вірші про життя

***
Вона була задумлива, як сад.
Вона була темнава, ніби сад.
Вона була схвильована, мов сад.
Вона була, мов сад і мов не сад.

Вона була урочиста, як ніч.
Вона була одненька, ніби ніч.
Вона була в червоному, мов ніч.
Вона була, мов ніч і мов не ніч.

Вона була, що наче й не була.
Але вона була! Була!

Любове, ні! не прощавай!
Непевний крок свій не збивай.
Непевний крок свій в ніч і сад…
Сердець розбитих серцепад…

Непевний кроче мій, іди!
Непевний кроче мій, іди!!
Непевний кроче мій, іди!!!
Непевний кроче мій, не йди…

Страждаю я, страждає труд,
А хмари небо труть і труть,
І дні, мов коні вороні,
Дорогоцінний час несуть.

Вона була, вона була!
Вона була, як світ, як гори!
І її гори — моє горе,
В її краю мені хула.

Але вона — жона. Вона —
Самозбереження народу.
І мову, кров його і вроду
Їй доля зберегти дана…

Ну, що ж тепер мовчиш, мій вік
Цивілізованих калік?!
Вітчизно-сльозе-мріє-сну,
Прийми болінь моїх весну.

Бо наче я вже не живу,
Свою надію неживу
Приспав під серцем і не сплю…
Двадцятий вік як я люблю.

Вона була за всі віки…
В прощальнім слові до руки
Схилялись їй і ніч, і сад…
Сердець розбитих серцепад.

(Микола Вінграновський)

вірші про весну

***
Вже неминуче буде сніг
З хвилини на хвилину…
Завіє сніг і наш поріг,
І в полі бадилину.

За ногу вхопить вітер дим,
А сніг і дим завіє,
Ще й білим язиком твердим
Прилиже дим, як вміє.

Хвоста розпушить курці сніг
І пожене за вітром,
Останні яблучка із ніг
Зіб’є із віт над світом.

До айстр останнії припаде
Губами сніговими
І тихо їм щось доведе,
І забіліє з ними…

Під самим садом обрій ліг
На сіру павутину…
Вже неминуче буде сніг
З хвилини на хвилину…

(Микола Вінграновський)

зимові вірші українська поезія

***
Я скучив по тобі, де небо молоде,
Два наших імені розлука вполювала
Й за руки їх, розлучених, веде,
Отак довіку б їх не розлучала.
Люблю тебе. Боюсь тебе. Дивлюсь
Високим срібним поглядом на тебе.
З вогню і вод, від неба і до неба
Твоїм ім’ям на тебе я молюсь…
…Зимовий сад під вороном білів.
Стояли очі у вікні сухому.
Смеркалося. Година йшла на сьому,
Життя лежало тихо, як посів.
І глянув я на тебе з білоти,
Забіг туди, забіг і звідти глянув!
Тебе я прошу: з погляду, з туману,
З могил і вітру серце відпусти!
Душа моя в цвітінні, і немає.
Нема цвітіння – більшого нема!..
А снігодощ над вовком пролітає
І Ріг Кривий поволі обніма.

(Микола Вінграновський)

***
І те, і те: як птах ранковий
Раптово випурхне з трави,
Як сон перерваний раптовий –
Мені не йдеш ти з голови.

Мені ідеш ти – не докликнуть.
А крикреш – крикнув і сиди,
І губи дивляться і сліпнуть,
Не надивившись назавжди.

У кожної дороги – ноги.
І крок дороги – крок розлук…
Мені невідомі дороги
І снів твоїх, і твоїх рук…

І якби, може, не прощально
Ранковий птах злетів з трави –
Непереквітло і вінчально
Мені не йдеш із голови.

(Микола Вінграновський)

вірші про любов

***
Але було вже пізно мальвам,
І літові, і ластівкам,
Лиш далечінь синьоблагальна
Когось благала: не спускай!..

Але – прощалось. Вітром-листом
Чи по тобі, чи по мені.
Пустилось берега все чисто –
Одна розлука на коні.

Давно своїм вирлатим оком
Нас приглядав вирлатий час,
І маємо: оце глибоко,
А це ось мілко поміж нас…

Я знаю: соняшники карі,
І карий грім у гримині,
Та чемодан у автокарі,
І ти, як свічка, в далині.

(Микола Вінграновський)

***
Вже небо не біжить тим синьо-білим бігом
В своєму зорехмарному ряду.
Завіяло, заговорило снігом
У полі, попід садом і в саду.

Погасло небо, і землі не чути.
Сплять босі села в хаті на печі.
І сняться їм борщі, та калачі,
Та день будущний, миром не забутий.

Лиш царство заяче гасає і живе,
Бринитьс неінде безголовий сонях,
І скирта-дума у сніги пливе,
Пливе стара, позаторішня соня…

(Микола Вінграновський)

зимові вірші українська поезія

ЕЛЕГІЯ

Зіходить ніч на витишений сад…
Глибокий вересень шумить крилом качиним,
І за вікном, у листолет відчиненим, —
Червоних зір червоний зорепад.

В бентезі я!.. Душа моя живе
Твоїм печальним іменем прозорим.
Твій теплий голос кров мою зове,
І я освітлений твоїм осіннім зором.

Зійди мені!.. В цю ніч в своїм чутті
Я мов приймач!.. — в мені всі звуки світу!
Зіходить доля тихо на орбіту
Високоточних дум і почуттів.

Творись, мій труд! На тебе ми проллєм
Всі грози дня, а не чорнильну воду!
Для мене найпроблемніша з проблем —
Проблема серця і чола народу.

Доволі вже! Стомивсь я від ганьби
За мавп, що, научившись говорити,
Повільно, тупо, глухо, пиховито
Ще спекулюють іменем доби.

Художник — це світогляд і талан!
Його духоозброєння — сучасність!
І план думок, і нервів його план
Лягає в план доби і у всечасність!

Зійди мені!.. Ословсь до моїх слів!
Коли тебе торкавсь я лише тінню,
Коли сідала ти красиво на ослін
І я твоєму ніжному хотінню

Приносив дар фантазії і дум,
Що проживем красиво ми, як птиці…
Як час іде!.. Літа — як блискавиці!
Я поетичним вереснем іду…

У гомоні суєт я не в потребі,
У вересневім полі — ні душі…
Ні вітру з гаю, ні хмарини в небі,
Лиш золота гроза в моїй душі.

Мені приснились ми… Схвильовано і тихо
Ми ідемо по губи у Дніпрі,
І погляд ваш мені любов’ю диха,
Веселі плечі ваші білим сміхом
Мені сміються в легітнім Дніпрі!..

(Микола Вінграновський)

вірші про любов

Встав я, ранній птах

І
Встав я, – ранній птах, –
Зелене диво лебедило, –
Ходило літо, вітер пах
М’яким зеленим дивом.

Встав я, – ранній сніг, –
Сміялись коні невисоко, –
Дивився радо ніжний світ
М’яким коневим оком.

Встав я, – сніго-птах, –
Ходило біле холодило, –
Тремтіло в річки по боках
Тонке зелене диво.

Дивно на піску
Лежали тіні легкобоко,
І ловко примерхи зі сну
Щось вишивали тонко.

Хвиля попід час
Своє водове ткала ткиво,
І обнімала юність нас –
М’яке зелене диво…

ІІ
Обнімає ніч зорю за плечі,
Синьо посміхається зоря…
Ти мені настояна на втечі,
Втеченько-утечо-течія…

Я не знаю, де ти спозаранку,
Гублять твої губи ще кого?..
Попрощались ніженьки по трапу,
І крило завмерло над крилом.

Бігли землі під твоїм обличчям,
І мої стояли у ногах!
Чи тебе, чи я себе ще кличу –
Лиш сльоза на сльозу набіга…

ІІІ
Ти так далеко, аж нема…
Холоне на столі вечеря.
І неба ниточка німа
Вже зачепилася за червень.

А там, дивись, дніпрова тонь
Піском на сніг перебіліє,
Старий, ще з юності, вогонь
Нову надію ледь нагріє.

Заплющить очі давнина,
Подивиться на себе.
Мовляв, нічого там нема,
Деінде, де-не-де-де.

Мовляв, була. Була – мана.
Була? Була. Не верне.
І неба ниточка німа
Вже поснувалася за червень.

ІV
Це свято печалі – моє. Не твоє.
Як я не хотів цього свята печалі!
Але воно вже заспівало своє,
І я вже не знаю, як жить мені далі.

Де глянеш – не глянь. Де іти – не ідеш.
Мовчиш – не говориш – а чути до слова…
Лиш літо синіє до білих одеж,
Та буде, та буде дорога сивова.

V
Не обніму я поля і води,
Не надивлюсь на білу в небі хмару, –
Я обніму передчуття біди
І обніму у серці твоїм рану.

Де вітру синьо-голубий огин
Весінню під горою сушить глину,
Не надивлюсь на погляд дорогий.
На свою на нестомлену вітчизну.

(Микола Вінграновський)

вірші про любов

***
За літом літо, літо літо лове,
Чорніє ніч, де вчора день ходив.
І сивіє життя, як поле ковилове,
Як дивне диво з-поміж дивних див.

Що посміхалося – сьогодні у задумі.
І що журилося – не журиться, мовчить.
Мовчить печаль, і сум мовчить у сумі.
І ти мовчиш. Мовчання, й те мовчить.

Не оглядайся! Що ти, що з тобою?
Не оглядайсь! Біжи, біжи бігом.
А тихо як… І місяць під водою,
Неначе совість плаче під вікном…

Дурний, та й все!.. Дивись, яка пора!
Дивись, яке зіходить товариство!
І в твоїй долі вибито вогнисто:
Земля твоя й Вітчизна – не мара!

Є правда і любов! І є святий поріг,
Де тиша битви виліплена з крику.
Її творив ти. Нею бив, як міг.
Священна сивина життя цього довіку.

(Микола Вінграновський)

вірші про природу

Можливо, вас також зацікавить добірка поезії Юрія Іздрикапоезія Ліни Костенко про природу, проникливі вірші про любов від українських поетів, поезія за програмою ЗНО з української літератури та колекції душевних віршів про осінь, віршів про зиму та віршів про весну.




- 2021-03-28 bookmarin.com bookmarin.com ()


Схожі за тематикою

Поетичний переклад: вірш Редьярда Кіплінга If українською мовою

Поетичний переклад: вірш Редьярда Кіплінга If українською мовою

18.08.2019 Читати...
Всеволод Нестайко. Кузя, Зюзя і Компанія. Літогляд

Всеволод Нестайко. Кузя, Зюзя і Компанія. Літогляд

24.01.2016 Читати...
Веселі зимові віршики для малюків та дорослих

Веселі зимові віршики для малюків та дорослих

04.12.2016 Читати...
Весняна свіжість: душевні українські вірші про весну

Весняна свіжість: душевні українські вірші про весну

09.04.2020 Читати...
Чарівний світ любові в ілюстраціях Аніти Джерам (Anita Jeram)

Чарівний світ любові в ілюстраціях Аніти Джерам (Anita Jeram)

15.09.2018 Читати...
Природа почуттів: вірші Ліни Костенко про природу

Природа почуттів: вірші Ліни Костенко про природу

16.11.2019 Читати...
Так ніхто не кохав: 20 пронизливих віршів про кохання

Так ніхто не кохав: 20 пронизливих віршів про кохання

18.11.2018 Читати...
В душі квітки: улюблені вірші Лесі Українки

В душі квітки: улюблені вірші Лесі Українки

26.02.2021 Читати...
Майстри ілюстрації: чарівний світ казкових тварин Беатріс Поттер

Майстри ілюстрації: чарівний світ казкових тварин Беатріс Поттер

22.04.2020 Читати...
Поезія для дітей: веселі віршики Платона Воронька

Поезія для дітей: веселі віршики Платона Воронька

20.06.2018 Читати...
Готуємося до ЗНО: Вірші за програмою з української літератури

Готуємося до ЗНО: Вірші за програмою з української літератури

14.04.2019 Читати...

Ліна Костенко. Крила. Читає Богдан Ступка

19.01.2016 Читати...