Поезія сонця: українські вірші про літо
Літо в розпалі, а отже, саме час для нової добірки віршів. Цього разу вона насичена сонцем і запахом літнього дощу, гудінням бджіл, ароматом солодких ягід, шелестом колосків та солоним присмаком моря, адже це – поезія літа. Ловіть колекцію віршів, присвячених літу, для дорослих та дітей від майстрів поетичного слова: Ліни Костенко, Максима Рильського, Анатолія Костецького,…
Літо в розпалі, а отже, саме час для нової добірки віршів. Цього разу вона насичена сонцем і запахом літнього дощу, гудінням бджіл, ароматом солодких ягід, шелестом колосків та солоним присмаком моря, адже це – поезія літа. Ловіть колекцію віршів, присвячених літу, для дорослих та дітей від майстрів поетичного слова: Ліни Костенко, Максима Рильського, Анатолія Костецького, Юрія Іздрика та багатьох інших.
***
Ходить літо берегами
в шумі яворів,
і замовкнув над полями
журавлиний спів.
В хвиль блакитнім прудководді
сонце порина…
і в барвистім хороводі
одцвіла весна.
Тане хмарка кучерява
в небі голубім.
Мліє день, і мліють трави
в лузі запашнім.
Але труд забув про втому,
про квіток печаль,
і у полі золотому
дзвонить гостра сталь.
Суне силою своєю,
як грози потік,
і прощаються з землею
колоски навік…
Та ніхто із них не знає,
що в хвилини злі
з їх печалі виростає
радість на землі.
(Володимир Сосюра)
***
Спинилось літо на порозі
І дише полум’ям на все,
І грому гордого погрози
Повітря стомлене несе.
Умиється зелене літо
І засміється, як дитя, –
Весни ж і весняного цвіту
Чи я побачу вороття?
Чи весняні здійсняться мрії?
Чи літо не обманить їх?
Чи по степу їх не розвіє,
Мов пух на вербах золотих?
(Максим Рильський)
***
Дзумить бджола у липовому цвіті,
І полуниця гріється на сонці.
Весна побігла. По стежині літо
Суниці запашні несе в долоньці.
Виблискують черешні соковиті,
Лягають трави росяні в покоси.
Червоний мак красується у житі,
Над ставом верби розплітають коси.
Малих пташок притихло стоголосся .
В гніздечках їсти просять пташенята.
Пшеничний лан зазеленів колоссям.
Вчить жайворон своїх дітей співати.
Лиш стрибунці сюрчать в траві уволю.
— Ку-ку! Ку-ку! — зозуля лік збиває.
Ген море льону голубіє в полі,
І вітерець легенький повіває.
Червневі дні у сонячних загравах.
Радіють діти: ” Біжимо до річки!”
Запахло медом у духмяних травах,
Все довший день, стає коротша нічка.
(Марія Яновська)
***
Що в нас було? Любов і літо.
Любов і літо без тривог.
Оце і все. А взагалі-то
Не так і мало, як на двох.
Ось наші ночі серпень вижне,
Прокотить вересень громи,
І вродить небо дивовижне
Скляними зорями зими!
І знову джміль розмружить квітку,
І літо гратиме в лото.
І знов сплете на спицях плітку
Сторукий велетень Ніхто.
І в цьому днів круговороті,
Де все минати поспіша,
Як та пташиночка на дроті,
Спочине стомлена душа.
Дівчина
Бджілки золотисті
В квітах літають,
Роси перлисті
З трав опадають.
З золота зіткане сяєво ллється,
Ліс в нім купається, листя сміється.
В шатах зелених
Вийшла дівчина,
В косах студені
Роси-перлини.
З золота зіткане сяєво ллється,
Ліс в нім купається, листя сміється.
В квітах барвистих
Дівчина сяє,
В оченьках чистих
Сонечко грає.
З тих оченяток маєво ллється…
Дівчина літом веселим зоветься…
(Максим Рильський)
Серпень
сонце впирає по саме нікуди
сенси парують і висихають
ми перелиті цим літом і випиті
і переписані двічі навзаєм
передозовані переосмислені
знову готові цей світ називати
ми обростаєм листами як листям
і розцвітаєм цукровою ватою
сонце періщить по саме нікуди
вата стікає в’язким сиропом
мружаться очі зачинених вікон
люки задраєно і перископи
жовтий наш човен іде під шкіру
білі драже розчиняються в венах
літо не має жодної міри
серпень виходить на авансцену
і – монологи
і – реверанси
згашена рампа
темна куліса
серпень завжди випадає як шанс
раптом померти і вийти на біс
***
Спинюся я
і довго буду слухать,
як бродить серпень по землі моїй.
Ще над Дніпром клубочиться задуха,
і пахне степом сизий деревій.
Та верби похилилися додолу,
червоні ружі зблідли на виду,
бо вже погналось перекотиполе
за літом – по гарячому сліду.
Де літо живе
У павука хатинка –
Тоненька павутинка.
У коника веселого –
Між травами оселя.
У ластівки швидкої –
Під нашим підвіконням.
А тепле й ніжне літо,
Волошками повите,
Посріблене дощами, –
Живе в очах у мами.
(Анатолій Костецький)
***
У літечка на сонячній вітрині
Стояли соняхи, волошки сині.
Жоржини у намітках з перкалю.
І сухоцвітки з присмаком жалю.
І хризантеми, вісники печалі.
І пелюстки акації опалі.
Стояли, як осінні вартові,
Майори і калачики живі.
А далі більше – ягоди, городина.
На кущиках незібрана смородина.
І яблука в глибокому коші.
І мед у сотах і нектар в душі.
А ще запаси на холодну зиму
Із м”яти, крес салату, кмину.
Під парасолькою петрушка, кріп.
А ще великий з перевеслом сніп.
Усе стояло рівними рядами.
І промовляло вустоньками мами.
І очками дивилося бабусі.
А десь зима у білому кожусі.
А десь вітри холодні і немилі.
А десь сніги і віхоли безсилі.
Безсилі, бо у нас всього доволі –
Дарів небес, що виросли у полі.
У літечка уже Медовий Спас.
І бражка в цебрику, наливочка і квас.
Ще молочина і кисляк в гладишці.
А ще узвар у череп’яній мисці.
А ще любов, ще затишок у хаті.
Ще благодать на Спасовому святі.
Ми маєм все, ми маєм землю, віру.
Не вистачає злагоди і миру.
(Галина Потопляк)
Квітковий рай
Ой, сідає сонечко
Ген за виднокрай,
За моїм віконечком
Є квітковий рай.
Чорнобривці весело
Поставали в ряд,
Пахне матіолою
Вечоровий сад.
Білі гладіолуси
В мареві жоржин.
Я не налюбуюся
Пишним цвітом тим.
Ароматом, свіжістю
Наповняє сад,
Захмелію ніжністю
Від п’янких троянд.
Ой, сідає сонечко
Ген за виднокрай,
За моїм віконечком
Є квітковий рай.
(Марія Яновська)
***
Під маленькими ялинками
У смарагдовій траві
Літо виросло суничками –
То по одній, то по дві.
Ой, сестриченько-яличко
Ти не дряпай моє личко,
Я суничок назбираю
Жменьку мамі і собі!
(Ліна Костенко)
Серпнева листівка
Веселе сонечко заграє
На струнах променів ясних,
Злетить мелодія над плаєм,
Що бачить світанкові сни.
Лягли тумани на долину,
В росі берізоньки, трава.
Мчить літо швидко, без упину
І сипле чари з рукава.
Далеко в горах заблукало,
Не вміє стежечку знайти.
Сміється сонечко лукаво,
Сплело віночок золотий.
Там арніки пахучі квіти,
Ген під смерічкою гриби.
Виблискує, теплом зігріта,
Чорниця, лиш її знайди.
По камінцях стрибало літо.
В струмочку дзвінко дзюркотить.
Злетіло над землею вітром,
Над полем опинилось вмить.
Пройшлося росами, стернею,
Крилом змахнуло в небесах,
Пішло відлуння над землею
В рясних, окрилених садах.
Скотилася синенька сливка,
Жовтіє грушка на гіллі.
Прислала осінь нам листівку:
“Приходить серпень та Іллі.”
(Марія Яновська)
Справи літа
Знаєш, скільки справ у літа?
Їх усіх не полічити!
Треба нам підсмажить спини,
Ніс убрати в ластовиння,
Накупати нас у річці
Наперед на три сторіччя,
Та іще подарувати
Лісу й лугу буйні шати.
Словом, справ — не полічити!
Та найбільше треба літу,
Щоб зуміли я і ти
Набагато підрости!
(Анатолій Костецький)
***
Вечірній сон закоханого літа
і руки, магнетичні уночі.
Вродлива жінка, ласкою прогріта,
лежить у літа осінь на плечі.
Дозріла пристрасть до вогню і плоду.
Пашить вогнем на млосному щаблі.
І торжествує мудрий геній роду
всього живого на живій землі.
Ще літо спить, а вранці осінь встане —
в косі янтарній нитка сивини,
могутні чресла золотого стану,
іде в полях — вгинаються лани.
Близнята-зерна туляться в покоси,
біжить юрба червонощоких руж,
сплять солодко черкуси-негритоси,
біляві яблука і жовта раса груш.
Рве синій вітер білі посторонці.
А в серце літа — щедрий сонцепад.
І зливками розтопленого сонця
лежать цитрини, груші й виноград.
Загусне промінь в гронах перегрітих.
А ляже сніг на похололі дні —
жагучий сон закоханого літа
в холодну зиму бродить у вині!
Можливо, вас також зацікавлять добірки віршів Миколи Вінграновського та Лесі Українки, проникливі вірші про любов від українських поетів, поезія за програмою ЗНО з української літератури, колекції душевних українських віршів про осінь, віршів про зиму та віршів про весну.
