Поезія Батьківщини: щемкі вірші про Україну від майстрів поетичного слова

Ця поетична добірка зіткана з глибокої, щемкої та незламної любові до рідного краю. Запрошую вас почитати вірші про Україну від Василя Симоненка, Ліни Костенко, Платона Воронька, Дмитра Павличка, Лесі Українки та інших майстрів слова різних часів і відчути Батьківщину такою, якої відчували її вони, відтворюючи й зберігаючи у ліричних рядках своїх творчих доробків. *** Буває…

Поезія Художня література для дорослих

***
Буває часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво, —
оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є — дорога, явори,
усе моє, все зветься — Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись і з Богом говори.

(Ліна Костенко)

Україні

Коли крізь розпач випнуться надії
І загудуть на вітрі степовім,
Я тоді твоїм ім’ям радію
І сумую іменем твоїм.

Коли грозує далеч неокрая
У передгроззі дикім і німім,
Я твоїм ім’ям благословляю,
Проклинаю іменем твоїм.

Коли мечами злоба небо крає
І крушить твою вроду вікову,
Я тоді з твоїм ім’ям вмираю
І в твоєму імені живу!

(Василь Симоненко)

***
Ти синім небом дивишся на мене,
Щоб я, бува, душею не зачах.
В моїх ночах – тополь свічки зелені,
В моїх ночах, в задуманих очах.
В моєму щасті твого щастя зливи,
В моїй крові пожар твоїх калин.
З твоїх давнин на плечах вітер сивий,
Гіркий, печальний вітер, мов полин.
За мною ходять твого горя тіні,
Лицем до твого сонця я встаю.
В твоїм сумлінні – і моє сумління
По проводі життя передаю,
З твоїх знамен несу я вільне кредо.
Впаду як треба. Тільки ти – іди.
…Дивлюсь вперед. І бачу попереду,
Себе з тобою бачу назавжди.

(Грицько Чубай)

***
Облітав журавель
Сто морів, сто земель,
Облітав, обходив,
Крила, ноги натрудив.
Ми спитали журавля:
— Де найкращая земля? —
Журавель відповідає:
— Краще рідної немає!

(Платон Воронько)

***
Скрізь плач, і стогін, і ридання,
Несмілі поклики, слабі,
На долю марні нарікання
І чола, схилені в журбі.
Над давнім лихом України
Жалкуєм-тужим в кожний час,
З плачем ждемо тії години,
Коли спадуть кайдани з нас
Ті сльози розтроюдять рани,
Загоїтись їм не дадуть.
Заржавіють від сліз кайдани,
Самі ж ніколи не спадуть!
Нащо даремнії скорботи?
Назад нема нам воріття!
Берімось краще до роботи,
Змагаймось за нове життя!

(Леся Українка)

***
Як не любить той край, де вперше ти побачив
солодкий дивний світ, що ми звемо життям,
де вперше став ходить і квіткою неначе
в його теплі зростав і усміхавсь квіткам!

Як не любить той край, що дав тобі і силу,
і гострий зір очей, і розум молодий,
і далі, що тобі красу свою одкрили,
і моря голубий, розгойданий прибій…

Він радість у труді і творчих дум польоти
тобі для слави дав, як шум гаїв і рік,
як сяйво сонячне усій твоїй істоті,
як весни, що до їх тепла ти серцем звик.

З тобою він у снах і наяву з тобою,
ти разом з ним ростеш і змінюєшся з ним,
милуєшся його нетлінною красою,
бо він — твоє життя, твоя любов, твій дім.

(Володимир Сосюра)

***
Де зелені хмари яворів
Заступили неба синій став,
На стежині сонце я зустрів,
Привітав його і запитав:
— Всі народи бачиш ти з висот,
Всі долини і гірські шпилі.
Де ж найбільший на землі народ?
Де ж найкраще місце на землі? —
Сонце усміхнулося здаля:
— Правда, все я бачу з висоти.
Всі народи рівні. А земля
Там найкраща, де вродився ти!

Виростай, дитино, й пам’ятай:
Батьківщина — то найкращий край!

(Дмитро Павличко)

***
Хіба не бачите, що небо голубіє,
Що сонце ранками всміхається ніжніш,
Що вся земля в якімсь чеканні дивнім мліє,
І легше дихає, і дивиться ясніш.

Хіба не чуєте, про що вітри шепочуть,
І як з зітханнями зливається їх сміх…
Хіба не чуєте, як голуби туркочуть,
Як краплі котяться і падають із стріх.

Хіба не вірите, що скоро день засвіте,
Що сонце наше вже з-за обрію встає,
Що хід його спинить ніщо не зможе в світі,
І цвіту нашого ніщо вже не уб’є!

(Олександр Олесь)

***
Україна копає городи.
Може, рік, може, вік проживе.
А коли вже державу спородить,
Тоді й небо візьме за живе.
Україна копає городи.
Коло них проживуть городи.
Україна лютує й скородить,
Хто б що в брехнях не нагородив.
Україна копає городи.
Сам це бачив. Проїхав наскрізь
Землю пекла, й небесної вроди,
І святих фіалкових узлісь.
Україна копає городи.
Україна — великий город.
Не чекає собі нагороди
Мій великий городній народ…

(Іван Драч)

***
Я закоханий палко, без міри
У небачену вроду твою.
Все, що в серці натхненне і щире,
Я тобі віддаю.
Ти дала мені радісну вдачу,
Кров гарячу пустила до жил.
Я без тебе нічого не значу,
Ніби птиця без крил.
Кожну хвилю у кожну днину
Гріє душу твоє ім’я,
Ненаглядна, горда, єдина,
Україно моя.

(Василь Симоненко)