До неба йти ще довго: поезія й книжкові цитати Майка Йогансена

Запрошую до читання надзвичайних віршів та цікавих думок Мáйка Йогансена (Михайло Гервасійович Йогансен) — видатного українського поета й прозаїка доби Розстріляного відродження, перекладача, критика, лінгвіста й сценариста. Також він був одним із засновників літературного об’єднання ВАПЛІТЕ.

***

Ось іду по рейці і хитаюсь,
Чи дійду до краю, чи впаду.
Ліс ліворуч, мов зелений заєць,
Задивився на мою ходу.

Десь далеко одинокий коник
Пісню травам і лісам згадав,
Наче гасне дерев’яний дзвоник,
Наче спить і падає вода.

Скільки днів любилося з ночами,
Пропадало вранці у вікні.
Скільки птиць летіло над полями,
Не верталося до мене уві сні.

Я іду по рейці і хитаюсь,
Чи дійду до віку, чи впаду.
Ліс спинивсь. Ліс, мов зелений заєць,
Задивився на мою ходу.

(Майк Йогансен)

***

3а лінію лісів гнав гоном потяг-пес,
Дзвенів і койлив дні димові,
І позіхнув і за лісами щез,
Мов звук невимовлений в слові.

За параван полів, синедріон снігів
Залюляв потяг ваше тихе тіло.
Ще раз зідхнули ви й заснули. Берегів
Не стало. Море вас укрило.

І ви не чули слова, що гуло
Неїмовірним, невтамованим гобоєм
В бору під брянським крізь зимове скло,
Мов сон коня перед сосновим боєм.

Сніги топило. З бою брало ліс,
Земля гула пороховим одгалом,
Дійшло до моря. Але ви колись
Його не вимовили — і воно упало.

І я тепер його розстрілюю щодня
На стінці сірій — і не можу вбити:
Воно росте як чоловіченя
І плаче і сміється й хоче жити.

(Майк Йогансен)

***

Ви, що не знаючи мети,
Спиняли стомлені здорового,
Лежіть собі — до неба йти
Ще довго.

І ви, що до небес мости
Своєю окропили кров’ю,
Простіть ви нас. Ідемо. Йти
Ще довго.

І піють півні на путі,
І кличуть віковічним зовом.
Забули все. Ідемо. Йти
Ще довго.

(Майк Йогансен)

***

Серце, ти — мій лісочок
(Твоє личко в моїх долонях),
Крізь дерево світять очі
Крізь пальці синіє сонце.

Піду полем весело далі
(Коло шиї твої рученята),
Небо цілують і міцно його обійняли
Рукавами сорочки зімнятої.

І коли припаду до криниці
(На вустах вогкий спомин),
Зідхне вода, як птиця,
Одведе вуста непритомні.

(Майк Йогансен)

***

Як дихає ніжно і легко і тихо обличчя…
— По галяві сонній без краю блукають коліна,
Коли біля тебе лежить твоя річка
І хилить і хилить углиб сумирної хвилі.

Заснуло у синяві місяця блідеє личко
І в піні і в вітрі без краю лине і лине…
— Коли біля тебе лежить твоя річка,
Забуваєш сніги, що обличчя стиглими хвилями вкрили.

Як птиця зимою, чоло ховаєш під крила,
Кострубаті крила, що їх рясно посічено днями,
Коли біля тебе лежить твоя річка…
— Випростуєш крила і знаєш, що день не устане,
Коли не полинеш до його з останньої крепкої сили.

(Майк Йогансен)

НІЧ

Ясно…
Так ясно удень не буває,
Ясно,
Яснішого серцю не треба,
Тихо, як сонної дівчини очі.
Землі немає:
Тільки ніч,
Тільки небо.
Але роз’ятрений мозок
Не хоче,
Не може,
І в трясці нервовій тремтить розгублений розум.
І от із землі зростають, мов крила, гігантові тіні
Все вище і вище, мов чорна мільйонова зграя,
Проквиляє, і плаче, і кракає й дико ґерґоче,
І чорними пальцями в смертній розпуці, в одчаю сягає по зорі…

Але заплющити очі:
Тихо,
Ясно,
Ясно, яснішого серце не хоче,
Тихшого дівчині сонній не треба.
Землі немає:
Тільки ніч,
Тільки небо.

(Майк Йогансен)

***

То город-дощ, холодний і зелений,
Над морем, що під парусом туману
Щодня лаштується його покинути навіки,
Прощає й робить істеричні сцени.
Як героїня історичного роману,
Б’ючись об приступці ґранітного фонтану,
Солону слину ллє на мокрі черевики.

По вінця повний кави і какао,
Як пароплав батавський дихає й парує,
Що на Руан записаний у книги;
Дощами злитий ясно і яскраво
То город-дощ бульвари пришвартує
Коло церков і ратуш. Рукосуї
Заметушаться, вигружаючи релігії.

То город-дощ під парусом туману
Захований од сонця і од вітру,
В холодній непозбуваній розпуці
Проценти підсумовує старанно,
Фантоматичне обчисляє мито
По день химерний, що навіки витре
Його з реєстру східніх революцій.

(Майк Йогансен)

***

Ніде не написано, що автор у літературному творі зобов’язався водити живих людей по декоративних пейзажах. Він може спробувати, навпаки, водити декоративних людей по живих і соковитих краєвидах.

(Майк Йогансен “Подорож ученого доктора Леонардо…”)

***

Навіть той камінь, порепаний і соннивий, що лежить між двома старими дубами при прикрім березі лісового Дінця, на котрім каменю подорожують дуже активні рудуваті мураші — і він подорожує. Людина ж — не камінь. Людина хоче подорожувати хоча б навколо своєї власної кватирі, а тим паче в далекі краї.

(Майк Йогансен “Подорож ученого доктора Леонардо…”)

***

Ти мусиш погодитися із тим, що чим повільніша подорож, тим більше в ній деталів, а чим вона швидша, тим менше деталів і навпаки, виростають узагальнення, пляни, абстракції, філософеми.

(Майк Йогансен “Подорож ученого доктора Леонардо…”)

***

Людина, що їсть тільки пісний борщ з хлібом, а подекуди й без хліба, легко може забути про моральні закони і про священне право власности, коли побачить шматок сала у п’ятнадцять кубічних дециметрів завбільшки.

(Майк Йогансен, “Подорож ученого доктора Леонардо…”)

***

Як усякий сильний поет, я написав багато слабих віршів, чимало середніх і небагато сильних.

(Майк Йогансен “Автобіографія”)

***

Коли якийсь автор вас полонить, зачаровує і перемагає, так що ви його губите з очей і бачите тільки його героїв, незважаючи на всі ваші зусилля не піддатися, то значить ви натрапили на дужчого за вас письменника.

(Майк Йогансен “Як будується оповідання. Аналіз прозових зразків”)

***

Хто без цікавости читає словники, з того не буде доброго письменника.

(Майк Йогансен “Як будується оповідання. Аналіз прозових зразків”)

***

Той хто ставить запитання, наполовину вже відповів на нього. Вся сила в умінні ставити запитання і в умінні заперечувати неправильні формули запитання.

(Майк Йогансен “Як будується оповідання. Аналіз прозових зразків”)