Реве та стогне Дніпр широкий. Поезія Тараса Шевченка про природу

У новій добірці запрошую вас до поезії Тараса Григоровича Шевченка, зігрітої весняним сонечком, повитої красою, замріяної тихим вітром, заколисаної рідними травами й уквітчаної безмірною любов’ю до рідної землі. Сьогодні читаємо пейзажну лірику одного з найвидатніших майстрів українського слова, а до того ще й милуємося картинами та замальовками Тараса Шевченка. Живопис Тараса Шевченка *** Встала весна,…

Реве та стогне Дніпр широкий. Поезія Тараса Шевченка про природу

Живопис Тараса Шевченка

***
Встала весна, чорну землю
Сонну розбудила,
Уквітчала її рястом,
Барвінком укрила;

І на полі жайворонок,
Соловейко в гаї
Землю, убрану весною,
Вранці зустрічає.

(Тарас Шевченко)

***
Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.
І блідний місяць на ту пору
Із хмари де-де виглядав,
Неначе човен в синім морі,
То виринав, то потопав.
Ще треті півні не співали,
Ніхто нігде не гомонів,
Сичі в гаю перекликались,
Та ясен раз у раз скрипів.

(Тарас Шевченко)

***
За сонцем хмаронька пливе,
Червоні поли розстилає
І сонце спатоньки зове
У синє море: покриває
Рожевою пеленою,
Мов мати дитину.
Очам любо. Годиночку,
Малую годину
Ніби серце одпочине,
З Богом заговорить…
А туман, неначе ворог,
Закриває море
І хмароньку рожевую,
І тьму за собою
Розстилає туман сивий,
І тьмою німою
Оповиє тобі душу,
Й не знаєш, де дітись,
І ждеш його, того світу,
Мов матері діти.

(Тарас Шевченко)

***
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.
Сім’я вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає.
Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх;
Сама заснула коло їх.
Затихло все, тілько дівчата
Та соловейко не затих.

(Тарас Шевченко)

***
Село! І серце одпочине…
Село на нашій Україні –
Неначе писанка: село
Зеленим гаєм поросло;
Цвітуть сади, біліють хати,
А на горі стоять палати
Неначе диво, а кругом
Широколистиї тополі;
А там і ліс – і ліс, і поле,
І сині гори за Дніпром:
Сам Бог витає над селом!..

(Тарас Шевченко)

***
Світає, край неба палає;
Соловейко в темнім гаї
Сонце зустрічає.
Тихесенько вітер віє;
Степи, лани мріють;
Між ярами над ставами
Верби зеленіють;
Сади рясні похилились;
Тополі на волі
Стоять собі, мов сторожа,
Розмовляють в полі.
І все то те, вся країна,
Повити красою,
Зеленіє, вмивається
Ранньою росою,
Вмивається, красується,
Сонце зустрічає, −
І нема тому почину,
І краю немає.

(Тарас Шевченко)

***
Зацвіла в долині
Червона калина;
Ніби засміялась
Дівчина-дитина.
Любо, любо стало!
Пташечка зраділа
I защебетала…
Почула дівчина,
І в білій свитині
З біленької хати
Вийшла погуляти
У гай на долину.

(Тарас Шевченко)

***
І вам слава, сині гори,
Кригою окуті!
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.
Борітеся — поборете!
Вам бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!

(Тарас Шевченко)

***
І досі сниться: під горою
Меж вербами та над водою
Біленька хаточка. Сидить
Неначе й досі сивий дід
Коло хатиночки і бавить
Хорошеє та кучеряве
Своє маленькеє внуча.
І досі сниться, вийшла з хати
Веселая, сміючись, мати,
Цілує діда і дитя
Аж тричі весело цілує,
Прийма на руки, і годує,
І спать несе. А дід сидить
І усміхається, і стиха
Промовить нишком: – Де ж те лихо?
Печалі тії, вороги?
І нищечком старий читає,
Перехрестившись, Отче наш.
Крізь верби сонечко сіяє
І тихо гасне. День погас
І все почило. Сивий в хату
Й собі пішов опочивати.

(Тарас Шевченко)

***
Тече вода в синє море,
Та не витікає,
Шука козак свою долю,
А долі немає.
Пішов козак світ за очі;
Грає синє море,
Грає серце козацькеє,
А думка говорить:
«Куди ти йдеш, не спитавшись?
На кого покинув
Батька, неньку старенькую,
Молоду дівчину?
На чужині не ті люде —
Тяжко з ними жити!
Ні з ким буде поплакати,
Ні поговорити».
Сидить козак на тім боці,
Грає синє море.
Думав, доля зустрінеться —
Спіткалося горе.
А журавлі летять собі
Додому ключами.
Плаче козак — шляхи биті
Заросли тернами.