Цитатник: цікаві думки з творів Ольги Кобилянської

Час свіжої добірки мудрих думок від українських літературних діячів. Цього разу зібрала для вас добірку глибоких та цікавих філософських цитат з творів Ольги Юліанівни Кобилянської, видатної майстрині слова зламу 19-20 століть, письменниці-модерністки, авторки повістей та оповідань про проблеми селян Західної України та відстоювачка прав українського жіноцтва. Читаймо, думаймо, надихаймося!

***
Мої ідеали були; бачити свій народ сильним, на рівні з іншим народом, культурним, жінок його укінченими типами, гідними репрезентантками його, і силою, з котрою мож було у всіх випадках числитися. Тому не бачила я, опріч науки, народних справ і праці, нічого коло себе.
Я заєдно думала: всі ми повинні різьбити самі себе. Всі.

(Ольга Кобилянська “Ідеї”)

***
…сиджу самотою і дослухаюся до бурі в своїй душі, дослухаюся до волання шаленої, неприборканої туги… Що хоче те немудре серце? Чого воно не дає мені спокою? Що так немилосердно розхитує мої засади, як буря ті смереки на горі?.. Кажуть, що є натури, які самі себе знищують. Чи я така натура? І кажуть ще, що є залюбливі натури… Я, напевне, належу до них…?

(Ольга Кобилянська “Пейзажі душі”)

***
Доки мені Бог сил дасть і доки буду жити, буду робити… Наша доля працювати, тому що й відпочинок наш потім без кінця.
(Ольга Кобилянська “Земля”)

***
А що має бджола з того, що мед збирає? А що має земля з того, що родить і нас годує? А що мають тато й мама з того, що мають нас і годують? Що, питаюся? Так уже Бог дав, і так мусить бути.

(Ольга Кобилянська “Земля”)

***
З чоловіком, як зі збіжжям. На однім місці достигає зерно скорше, на іншім — пізніше. Один приходить борше до розуму, інший пізніше.

(Ольга Кобилянська “Земля”)

***
Мати таку свободу, щоби бути собi цiллю! Передусiм бути собi цiллю, для власного духа працювати, як бджола; збагачувати його, збiльшати, довести до того, щоб став сяючим, прегарним, хвилюючим, зорiючим у тисячних красках! Передусiм бути собi цiллю й обробляти самого себе, з дня на день, з року до року. Рiзьбити себе, вирiвнювати, щоби все було складне, тонке, миле. Щоб не осталося дисгармонiї анi для ока, анi для серця, для жодного зi змислiв. Щоби жадоба за красою утихомирилася. Бути передусiм собi цiллю, а опiсля стати або для одного чимсь величним на всi часи, або вiддатися працi для всiх. Боротись за щось найвище, сягаюче далеко поза буденне щастя… Такий мiй iдеал. Свобiдний чоловiк iз розумом – це мiй iдеал.

(Ольга Кобилянська “Царівна”)

***
Що чоловік без жіночих рук? Глина.

(Ольга Кобилянська “Земля”)

***
Кругом нас – якась безодня, що її вирила доля, але тут, у наших серцях, вона найглибша.

(Ольга Кобилянська “Земля”)

***
Любов – то широке море, що має свій приплив і відплив, свої вири і підводне каміння, свої розбурхані хвилі і свою рівну та чисту поверхню.

(Ольга Кобилянська “Царівна”)

***
Царство брехні панує, як ще ніколи дотепер. А правда відважується виповзати зі свого кутка не інакше, як закутана в привабливо-яскраві ганчірки…

(Ольга Кобилянська “Царівна”)

***
Не можу слухати меланхолійної музики. А вже найменше такої, що приваблює зразу душу ясними, до танцю визиваючими граціозними звуками, а відтак, зрікаючися їх незамітно, ллється лиш одною широкою струєю смутку! Я розпадаюся тоді в чуття і не можу опертися настроєві сумному, мов креповий флер, якого позбутися мені не так легко. Зате, як пронесеться музика блиску, я подвійно живу. Обнімала би тоді цілий світ, заявляючи далеко-широко, що музика грає!

(Ольга Кобилянська “Valse Mélancolique”)

***
Властиво, що характери поодиноких людей є аналогічні характерам поодиноких націй. Не правда ж? Так, наприклад, є характери, по котрих можна з певністю надіятись, що сповнять цей або той учинок, сповнять щось неожидано великого, сильного. Є перейняті якоюсь красою, що остається завсіди і в різних випадках свіжою і є свобідна від усіх буденних додатків. Такі є й нації. А противно є знов натури, одарені багато, але напоєні наскрізь смутком. Змагають до всього, але не здобувають нічого, їх істота перейнята наклоном до терпіння і туги, мов рослина до сонячного тепла. Я, власне, думала, – говорила я далі, під час, коли він уважно слухав, – що ненавиджу цей тон вічної туги так, як ненавиджу, наприклад, одностайний тужливо-хорий усміх на блідім лиці нашого народу. З самого жалю за минувшиною ми вже ослабли, а жалібна мелодія, що дзвенить у нашій душі і котру ми так добре розуміємо, заколисала всі наші сили до немочі.

(Ольга Кобилянська “Царівна”)

***
Кожен рух його був для мене потребою, його вид був мені потребою, голос його був для моєї душі потребою, його хиби й добрі сторони.. був мені потребою, щоб я стала викінченою і щоб багато дечого, що спало ще в мені, збудилося. мав стати сонцем для мене, щоб я розвинулася в його світлі й теплі вповні; мала ще іншою стати, не знаю вже якою там… до того розцвіту моєї душі потребувала я лише кілька слів його любові, – ми ніколи не говорили про любов до себе… вона існувала між нами лише німою музикою… так, цвіт потребує не раз лише легкого подуву вітру до повного розвитку, без огляду на те, що пізніше настане; але він не вимовив їх. мав їх у душі, носив їх у голосі, носив в очах, але – не вимовив… і я шукала причини тої мовчанки, що мене вбивала, шукала… ні! шукаю її ще й тепер – і не можу її віднайти!

(Ольга Кобилянська “Valse Mélancolique”)

***
Красу і взнеслість у природі можна ліпше відчути, як описати.

(Ольга Кобилянська “Людина”)

***
В моїй душі повно мрій, багато образів,барв… Коли би я вміла музику, которою впоююся, то укладала би все те в мелодії. Декотрі з них було би дуже, дуже трудно відограти…

(Ольга Кобилянська “Царівна”)

***
Лиш коли настане сильний вітер, а дерева в саду зашумлять грізно, нагадають ніби шум моря, тоді стає його постать мов причарована ясно-виразно перед моєю душею і уста його вимовляють сердечним, спокійним голосом: «Що я люблю, люблю вже навіки», – тоді думаю про нього.

(Ольга Кобилянська “Царівна”)

***
Тільки твого добра й спокою, доки жодного не любиш, а розлюбившись, вступаєш одною ногою ніби в добро, а другою в пекло.

(Ольга Кобилянська “В неділю рано зілля копала”)

***
Ти не знаєш, як можна любити те, що люди називають артизмом, що живе в нас і заповняє нашу душу; що береться звідкись у нас, виростає, опановує нас, не дає нам спокою и робить із наших істот лише послухачів і статистів своїх! Се щось таке велике, сильне, що особисте щастя мізерніє перед тим, не в силі вдержати з ним рівноваги в істоті! Вибагливою вдачею своєю нищить її саме в хвилі, коли шлюбує їй вірність. Заглушити в собі той світ, щоб жити лише для одного чоловіка і для самих дітей? Се неможливо… любов також не вірна… мені неможливо… тому неможливо, хто носить справдішній артизм у душі!..

(Ольга Кобилянська “Valse Mélancolique”)

***
Якщо я колись стану поганою і черствою, то дорікну Богові: навіщо він наділив мене гарячим серцем і прекрасною душею? Ніхто, жодна душа не відповіла ще взаємністю на мою любов…

(Ольга Кобилянська “Пейзажі душі”)

***
Я ніколи не була духовно нижча за оточення, але завжди була самітна, ніхто мене не розумів, ніхто не любив, бо я для них була надто розумна і надто поважна, а коли я закохувалася у когось, він виявлявся боягузом, а мені таких не треба…

(Ольга Кобилянська “Пейзажі душі”)

Можливо, вас також зацікавлять:

• добірка романтичних віршів українських поетів
• вірші Тараса Шевченка про природу
• вірші про Україну різних поетів
• поезія Бориса Олійника
• поезія Олександра Олеся
• поезії Юрія Іздрика
• вірші Сергія Жадана
• інтимна лірика Ліни Костенко
• вірші Лесі Українки
• інтимна лірика Василя Симоненка
• поезія Дмитра Павличка
• вірші Миколи Вінграновського
• добірка пронизливих віршів про кохання
• колекції душевних віршів про зиму, віршів про літо, віршів про осінь та віршів про весну.